Знаєте, Сергій мріяв, як він побачить свою маму і сестричку. Як він допоможе хворому батьку, який залишився під окупацією. Він дуже хоче обійняти своїх рідних

Після вибуху в Оленівці рідні дізналися від невідомого хлопця, що Андрій живий. А 1 жовтня їм повідомили, що полонених вивозять в роsію

Добрий і людяний. Велосипедист. Любитель походів. Уміє дружити, підтримати близьких, дбати про інших

Артур до останнього не говорив, що він на «Азовсталі». Він писав СМС, телефонував, казав мені, що все буде добре. Благав мене, щоб ми їхали звідси», - розповідає про найстрашніші дні у Маріуполі Надія.

Ніхто не заслуговує полону і катувань у російських в’язницях. Наші військовополонені там – беззахисні й обмежені в усьому – їжі, інформації, свободі, у першу чергу. Відсутня елементарна можливість визирнути у вікно. Не мати елементарного - дуже боляче.

Тієї страшної ночі – 24 лютого 2022 року Олег Соломка прокинувся по тривозі, він міцно обійняв свою вагітну дружину і о 3 ночі поїхав у військову частину. Чоловік пообіцяв, що повернеться через два-три тижні. З того дня Ольга не бачила свого коханого.

Колись до війни Денис мріяв стати бізнесменом. Батьки впевнені, що в мирному житі його мрії здійсняться: «Ми з чоловіком обов'язково йому допоможемо. Ми дуже пишаємося нашим Героєм, він - наш ясний сокіл. Дуже себе сварю за те, що зараз не можу нічим допомогти своєму синові».

20 червня 2023 року майору Михайлу Сороці виповнилось 38 років. З 20 травня 2022 року він перебуває у російському полоні. Дружина говорить, що знає про життя свого чоловіка у неволі лише від хлопців, які виходять із полону.

На зв’язок Сергій вийшов аж у квітні 2022 року. Зателефонував сестрі, говорив недовго і знову пропав. Лише встиг надіслати декілька страшних фотографій. «9 березня 2022 року він отримав поранення. У нього немає ліктя і скалічена спина.

Юра пройшов і Оленівку, і Донецьк, і Горлівку. Є чутки, що полонених незабаром перевезуть іще кудись… За майже два роки війни з Юлею спілкувалися два обміняні з полону хлопці.

Він став справжнім чоловіком – мужнім, сильним, витривалим, серйозним, людиною, якій можна було сміливо довірити будь-яку справу, і бути впевненим у стовідсотковому її виконанні.

Костя зателефонував батькам 24-го лютого зранку з проханням забрати з сусіднього містечка його дівчину і з нею евакуюватися з Таврійська на безпечну територію.

«Останній раз я чула голос свого братика саме 12 квітня 2022 року – коли хлопці потрапили у полон до тих тварюк. Всім відомо, що оборону заводу тримали з початку березня не тільки бійці полку «Азовсталь», а й хлопці з Нацгвардії, морські піхотинці, поліцейські, прикордонники…

27 травня 2023 року Ксенії мало виповнитись 43 роки. 14 березня 2022 року вона загинула на «Азовсталі». Як це трапилось, мама достеменно не знає.

«Я йому говорила, просила. Але він сказав, що не може ховатись за чиєюсь спиною. І пішов захищати місто», - згадує мама військового.

У рідному Маріуполі дислокувалося безліч військових частин, і не дивно, що приазовські дівчата часто закохувалися саме у військовослужбовців. І навпаки. Подруга Аліни зустрічалася в Маріуполі з молодим лейтенантом, а його товаришем по службі виявився Сашко Урен.

З того часу минули довгі місяці, аж поки у листопаді 2022 року не зателефонували декілька хлопців, що повернулися із полону. Зажуреній мамі повідомили, що з її сином все добре. Щастя не було меж. Але після того знову запала тиша.

Десь о 4-й чи 5-й ранку 24-го лютого Владислава підняли з ліжка телефонним дзвінком, і він поїхав у свою військову частину. З тих пір він жодного разу не ночував у їхній спільній з Ольгою квартирі.

11 березня цього року я побачила відео, у якому мій Олег зчитував звернення на камеру. Похудав, звісно, у робі… Але живий! Уявляєте, він навіть примудрився мені надіслати вітання з Днем народження! Я дуже чекаю на його звільнення», – схвильовано розповіла мама військовослужбовця

В Оленівці наших військовополонених перший місяць просто «забували» годувати. Їх могли тримати голодними і навіть без води по дві доби, щонайменше. Додолу падали з дерева абрикоси, але наглядачі строго пильнували, щоб жоден український військовополонений не торкнувся плодів – заборонено.

Жінка поринає у спогади, розповідає про свою таку бажану вагітність, про те, як Денис допомагав в усьому, як він хотів сина, як плекав і ніжив його перші вісім місяців життя, поки війна не розлучила найрідніших людей.

Жінка знає, всі її діти і онуки неодмінно повернуться додому. І велика родина Швеців знову збереться за святковим столом, у центрі якого сидітиме тендітна білява жінка, яка пережила страхи окупації, полон сина, пережила війну і дочекалась всіх у рідному домі

Дениса Штаня і його побратимів схопили денеерівці з батальйону «Сомалі». Протягом квітня хлопець намагався телефонувати батькам навіть з полону. Казав тоді, що перебуває поблизу Маріуполя. 24 квітня, на Великдень, подзвонив привітати і повідомити, що його перевозять в інше місце.

Коли вже тривали бойові дії, син подзвонив і сказав: “Мам, Маріуполя більше нема

За місяць до повномасштабного вторгнення Росії в Україну його переводять на посаду командира 3-ї роти патрульного взводу Нацгвардії

Василь був на Азовсталі, зв’язок був поганий, дзвонив раз на 10-15 днів.

Ми пишаємося ним. Він – Герой! Він стільки витримав, він все здолає, я знаю, я вірю у нього і все життя вірила

З нашого села Назар один такий молодий в полоні. Всі за нього переживають

Богдан – безвідмовний і добрий: побачив, що матері важко – взяв інструмент, сокиру і збудував корівник, свинюшник.

Я буду з хлопцями тут до кінця! - ось так він говорив на мої вмовляння рятувати своє життя заради нашої дитини.

21 квітня 2022 року батьки отримали жахливу звістку: їхній син загинув.

Олександр усвідомив, що багато побратимів залишилися назавжди під завалами будівлі.

Він обрав професію військового кінолога, і після строкової служби навчався в кінологічному центрі у Львівській області.

23 лютого 2022 року був останнім вечором, коли родина Котових збиралась на традиційну сімейну відео конференцію.

Під час виконання бойового завдання на території заводу Азовсталь Глеб Кощеєв був смертельно поранений у результаті прямого влучання ракети.

25 березня 2022 року Денис востаннє вийшов на зв’язок.

Через отримане поранення Влад не міг нормально ні їсти, ні пити.

Всі ці понад півтора року Ольга отримує інформацію про чоловіка від військових, яким вдається вийти із полону.

Коли відкрила вікно, то довкола дуже все гриміло. Ми часто чули вибухи і постріли раніше. Але навіть тоді мені до останнього не вірилось, що буде справжня війна, - згадує перші години війни Неля Крикля.

Друзі кажуть, що Володимир Кудрєтов - занадто спокійний і скромний. Про минуле або загалом про себе не хотів говорити.

Під час повномасштабного вторгнення росіян в Україну він захищав рідний Маріуполь від окупантів. 20 травня чоловік разом із побратимами вийшов із «Азовсталі» у полон.

Ввечері 23 лютого від Сашка на телефон мами прийшло страшне повідомлення: «Мамо, почалась війна!».

17 жовтня 2022 року, Лариса Кучеренко повернулась із полону. У катівнях окупантів жінка провела більше шести місяців.

Михайло Кучеренко перебуває у російському полоні. Його разом із дружиною Ларисою вивели з квартири у Маріуполі ДНРівці.

Після того, як син потрапив у полон, жінка лише один раз мала змогу з ним поговорити по телефону.

10-го березня в обідню пору Ларі зателефонувала патронажна служба полку «Азов» і повідомила про загибель снайпера 2-го відділення розвідки спецпризначення першого батальйону полку «Азов»  Дмитра Сергійовича Лінського у селі Лебединське Сартанської селищної громади Маріупольського району.

А 26 березня 2022 родичка переслала Аліні відео, яке того дня з’явилось у соцмережах. Той ранок мама українського військового пам’ятає досі. На страшних кадрах вона побачила Дмитра разом із його побратимом Миколою Горобченком.

Він дуже любить свою роботу – стрільби, полігони, навчання. Він - військовим до мозку кісток! Це його життя, його покликання!»

Востаннє Олексій телефонував своїй дружині 17 травня 2022 року під час виходу в полон з Азовсталі. Він сказав, що переживе війну і будь-які тортури, лише б вона його дочекалась.

«24 лютого Ігор мені зателефонував о шостій ранку зі совами: «Війна почалась, мамо! Війна», - згадує як страшний сон Людмила Миколаївна останній місяць із життя сина.

Навесні 2022 року Микола Мелащенко мав йти на пенсію. Військовій службі чоловік присвятив 25 років свого життя.

«Тато, люблю», «Тато чекаю», - це перші слова, які навчилась писати маленька Діанка друкованими літерами. Навчилась вже, коли тато був у полоні. 

Після 24 лютого 2022 року Тамара стала командиром БРДМ і захищала рідний Маріуполь: вона з побратимами стояла на позиції на залізничному вокзалі. А коли вони всі опинилися в подвійному оточенні, вимушені були з боями прориватися на Азовсталь.

Разом вони переживали загибель єдиної доньки Ксенії на «Азовсталі». Разом вони чекають додому повернення з полону свого єдиного синочка Сергія… Все разом.

Юрію - 23 роки. Він був строковиком. Відслужив 8 місяців і підписав контракт з Національною гвардією України.

Сашу призвали в армію. Пішов. Не ховався, не боявся. Пізніше потрапив у Маріуполь і звідти, ще до Великої війни, телефонував сестрі Тані:" Хочу контракт підписувати – дуже подобається мені армія! "

Коли почалася повномасштабна війна, я мала приймати рішення самостійно. Це важко для мене, коли нема з ким порадитись.  Я просила, щоб він вийшов на зв’язок і відчувала, коли подзвонить”. 

«Спочатку синові довірили старого собаку, а коли той «пішов на пенсію», то син отримав на виховання маленького песика. Він його тренував, жив з ним, їздив на навчання у Золочів, потім до нас у село приїздив», - згадує Наталія Григорівна.

31 січня 2022 року Альона Новіцька опублікувала останнє фото із мирного життя у Маріуполі. На світлині двоє щасливих людей – мама і син. Обоє усміхаються. Іллі тоді виповнилось 9 років

Щовечора Маша стає навколішки біля ікон і біля портретів своєї мами Галі. Дівчинка разом із двоюрідними сестричками молиться, щоб по швидше повернулась її матуся.

24 лютого, коли розпочалась велика війна, Владиславу було лише 20 років - він тільки розпочав свою військову службу в рідному місті. З дитинства хлопець вирізнявся самостійністю і цілеспрямованістю, мріяв стати військовим, хотів присвятити своє життя службі у військах спеціального призначення.

Леонід проходив строкову службу у військовій частині НГУ міста Маріуполя. 24 лютого 2022 року він разом з іншими, такими ж строковиками і професійними воїнами, став до оборони міста Маріуполь. Він побачив і відчув на собі весь жах війни.

Дмитро обов’язково повернеться з полону! Бо мріє відкрити автомийку самообслуговування. Хоче також займатися збереженням енергоресурсів: планує встановити сонячні панелі.

24 лютого Ілля надіслав Жасмін смс, де повідомив, що почалась війна. Він цікавився, чи в порядку його рідні. Потім зник на пару днів. З’явився і вже написав, що Маріуполь – оточений.

Коли почалася війна, строковики, зокрема і Євгеній, перебралися на Азовсталь. Звідти Женя нечасто телефонував рідним.

«Ми гуляли на морі, гуляли у парку, ми жили щасливим життям. Аж поки не почалась війна», - сум знову проривається у нашу розмову.

Поки із Юрком був зв’язок, він встиг поділитись із рідними радісною новиною – хлопець зустрів на «Азовсталі» своє кохання.

. Через короткий час він опинився у Маріуполі і вже казав мамі, що має захищати Батьківщину – це його обов’язок.

24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабний наступ Андрій Розумієнко разом зі своїми побратимами знаходився у Маріуполі на службі. Він написав рідним коротке повідомлення, не телефонував.

В неволі хлопець пробув з 18 травня по 29 жовтня 2022 року. Вже вдома, в Україні йому прооперували руку в госпіталі. Максим не надто хоче згадувати полон. Не хоче зайве хвилювати цими спогадами батьків і себе. 

Найстарший син у родині Рудчиків Ігор зростав добрим і чуйним, а ще - дужим і широкоплечим, як ті дуби, які оточували хлопчака із самого народження. Ігорко

Тарас хотів стати військовим, готував документи, проходив медкомісію, але мав проблеми із зором, через це його не могли взяти на навчання. Але коли синові виповнилось 18 років і прийшов виклик у військкомат, то він відразу поїхав.

24 лютого родина прокинулася від вибуху о 5.20 ранку. У соцмережах повідомили: розірвалася бомба на АЗС у районі Світлово. Сусід повернувся з траси: “Я бачив, що з Чонгара на Нову Каховку пруть сотні російських танків....”

Менше, ніж за два тижні, 13 березня В’ячеслава Гнатюка взяли в полон. Де він – досі достеменно невідомо.

Євгеній Горбатий , позивний "Дуче" - загинув в Оленівці в ніч з 28.07-29.07.2022.

У ніч з 28 на 29 липня 2022 року Богдан Гришкевич разом з іншими побратимами загинув під час теракту в Оленівці.

20 травня 2023 року підполковника Максима Грідчина, який загинув 7 березня на «Азовсталі», після понад року очікувань,

Про вихід оборонів “Азовсталі” у полон Ірина дізналася з новин - коханий не хотів її засмучувати і мовчав.

«Бог його вберіг і в найлютіші хвилини на «Азовсталі».

25 квітня 2022 року Віталій останній раз вийшов на зв’язок із рідними.

Син постійно питає про тата, його мрія - сходити з батьком на риболовлю.

«Мій чоловік справжній Герой і справжній воїн!

У нас у родині не було військових, але Саша змалечку говорив, що хоче бути поліцейським або військовослужбовцем.

Таких людей, як Дмитро Агарков треба ще пошукати: щирий і добра душа.

Хлопця дуже зацікавила служба в армії і він вирішив вступити до Національної академії Національної гвардії України

Після ретельного вивчення історії України Сергій упевнений, що за державність і незалежність варто і далі боротися

У березні 2022 року Олександр поклав своє життя, захищаючи український Маріуполь від окупантів.

22-річному парубку довелось пережити повне оточення на «Азовсталі», Оленівку, а далі – російські катівні.

Він у нас дуже веселий, життєрадісний, коли буде така нагода вам із ним зустрітись, самі переконаєтесь, що ми кажемо правду

В цьому проєкті ви дізнаєтеся про історії Героїв; вартових Маріуполя, воїнів, які поклали своє життя на альтар оборони міста та полонених українських військовополонених.

«Я живий. Готуй варення. Віталька і Андрюха також зі мною».

Обидва сини Безруків – і 21-річний Андрій і 23-річний Василь, опинились у найгарячіших місцях, де точилися найзапекліші бої.

«Йому дуже подобалось у Маріуполі. Найбільше йому подобались собаки. У нього була така гарна дівчинка-собака вівчарка малінуа Роккі. Що з нею сталось, ми не знаємо»

Сергію якимось дивом вдалось знайти зв’язок на «Азовсталі», де він перебував разом зі своїми побратимами. «Він був дуже щасливий, що нам вдалось виїхати.

Того дня, коли ми його ховали, падав сніг. Мені не було ні холодно, ні жарко. Це найстрашніше, що могло трапитись. Я не вірю, що він міг загинути. Одного дня він повернеться додому, ми всі повернемось додому

Попри страшні думки, Євгенія до останнього вірила, що її коханий чоловік вижив.