Глебу Кощеєву назавжди — 19.

Глеб Кощеєв вісімнадцятирічним юнаком був призваний на строкову службу. У листопаді 2021 року потрапив у Маріуполь. 4 травня 2022 року під час виконання бойового завдання на території заводу Азовсталь Глеб Кощеєв був смертельно поранений у результаті прямого влучання ракети. Згодом указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

10 років було молодій незалежній державі Україні, коли у містечку Кролевець Сумської області народився Глеб Кощеєв. Чи знав він, що менше, ніж за 10 років загине за цю державу і за людей, які в ній живуть? Ні звісно, тоді ніхто цього не міг знати.

Старша сестра Нелі з ностальгійною радістю згадує про довірливі і теплі стосунки з братом:

-Коли я його кликала по імені, він не реагував. Бо з дитинства я називала його «Сина». Він відгукувався саме на це слово. Глеб завжди був бажаним гостем у моєму домі. Міг прийти не сам, а з другом. Місця і частування завжди вистачало для них обох.

Нелі каже, що брат не мав секретів від старшої сестри. А статуетку янгола, яку подарував колись Глеб, вона береже й досі.

2021 року Глеб пішов в армію, бо вважав це своїм чоловічим обов’язком. Батьки кажуть, що їхній син змалечку був дуже самостійним: у дванадцятирічному віці Глеб сам міг провести проводку, підвести водопостачання, попрасувати речі, приготувати вечерю. Глеб - дитина, яка все вміє з раннього дитинства. І вміти щось робити руками ніколи не було для нього тягарем.

Глеб був цілеспрямованим: з 10ти років мріяв кермувати потягом. Тому після 9-ти класів місцевої школи самостійно ухвалив рішення вивчитися на машиніста поїзда. Вирішив – і втілив. Глеб Кощеєв сам поїхав до Києва, де вступив до столичного електромеханічного коледжу. Сам, без допомоги батьків, поселився у гуртожитку.

Однак невдовзі прийшло перше розчарування: Глеб після третього курсу охоче пішов на практику. Та машиністи не надто щиро зраділи майбутній заміні: «Навіщо ти сюди прийшов? Ми тобі практику і так поставимо». Як це - навіщо? Глеб прийшов навчитися і потім вміти працювати! Бо він постійно був у роботі: збирав і розбирав сцени для весіль і урочистостей, працював у гардеробі нічного клубу. Підробітки знаходив на сайтах з пошуку роботи. В результаті сам назбирав на машину і купив її. На автівці зручно було їздити на риболовлю з друзями – на місцеві річки й озера. Завдяки Глебу юшка і смажена риба були часто на столі у родині Кощеєвих.

Після розчарування з практикою машиніста потяга Глеб перервав навчання у коледжі і став рекрутом Військової частини 3057 Національної гвардії України.

А потім почалася війна.

70 діб Глеб Кощеєв з побратимом тримали оборону з бійцями полку Азов - під постійними ударами, обстрілами. Траплялося, що зв’язку з ним під час перебування на Азовсталі не було 11 днів, 22 дні.

Матусю, як повернусь додому – розповім про цей жах, який ми пережили! Ти не повіриш! – Казав Глеб, коли все-таки до нього вдавалося додзвонитися.

Але 4 травня 2022 року завдання для трьох побратимів, зокрема й Глеба,  було фатальним. О 17.00 мама Оксана побачила у меседжері, що один побратим з’явився у вайбері, а її син - ні. У голові майнула страшна здогадка:

«Де Глеб»? – написала мама тому побратимові.

Зв’язок того дня був поганий.

За кілька хвилин подзвонила мама побратима і сповістила, що Глеба немає.

Тіло Глеба Кощеєва досі не передане батькам.

Натомість на Алеї Слави героїв у містечку Кролевець Сумської області є меморіал пам’яті Глеба Кощеєва. Одну з вулиць названо також його ім’ям. У школі №5 з’явилась меморіальна дошка. У цій же школі щороку вирішили проводити турнір з баскетболу пам’яті Глеба Кощеєва. А його фото мандрує містами України з виставкою «Моє серце – сталь, моя кров – Азов». Орден "За мужність"ІІІ ступеня зберігається у батьків Оксани та Євгена Кощеєвих.

Шана і подяка батькам – за сина.

Синові – вічна слава.