Мотивований, патріот, він не такий, як всі.

Артур Прядка – народився у Центральній Україні, у селі Геронимівка поблизу Черкас. Так незвично для цих місць свого первістка назвала молода мама Таїсія: «Мені взагалі хотілося Даніель, але працівники ЗАГСУ сказали, що нема такого імені і запропонували підібрати інше». Артур - із кельтського означає – «великий ведмідь». Та надто великим хлопець з Шевченківського краю не був. Хіба що, коли став дорослим, дарував подрузі Каті квіти і великих іграшкових ведмедів. Але то – зовсім інша історія. І стосується вона чистої дружби і щирого спілкування між молодим красивим хлопцем і такою ж дівчиною. В юності дружба зав’язується легко і просто.

Артур – життєрадісний і хороша людина. У цьому переконує його друг по квартирі в Маріуполі Максим:

Коли я потрапив в аварію і лежав у лікарні, Артур щодня приходив. Готував їжу і приносив її. Бо Артур із тих людей, які завжди допомагають.

А ще цей хлопчина з Черкащини – енергійний і веселий.

Він часто щось чудив. Особливо стосовно ворогів. – А це вже згадує про свого побратима з Азовсталі Міша, і продовжує: – Артур – мотивований, патріот, з ним приємно дружити. Він не такий, як всі.

Взагалі Артур з 12-ти років мріяв стати вчителем географії. Йому подобався цей предмет і симпатизував учитель. Та років через три бажання змінилося на підлітково-буденне – хотілося заробляти гроші, щоб купувати мамі і дівчині-однокласниці подарунки і квіти. Артур пішов працювати на пилораму, що стояла на околиці села. Школу, 11 клас, він не пропускав також. Після отримання атестату зрілості Артур вступив навчатися на слюсаря-автомеханіка.

11 червня 2019 року, за день до свого Дня народження, Артур ішов на роботу пакувати іграшки на склад і дорогою його перестріли працівники військкомату. Так хлопець опинився в армії. До цього мама цілий рік відкладала гроші, щоб зробити синові сюрприз – хотіла подарувати сноуборд.

Вся сім’я мала хобі – взимку їздили кататися на лижах і сноубордах. Мама хотіла, щоб у її сина був свій. Так і поїхала зі сноубордом влітку через усе місто наступного дня до сина вручити подарунок на круглу дату - 20-річчя. Але Артурові вже було не до розваг. Через короткий час він опинився у Маріуполі і вже казав мамі, що має захищати Батьківщину – це його обов’язок. А сноуборд почекає. За рік перебування в армії Артур Прядка підписав контракт. У молодості дуже легко заводяться вірні друзі, цікаві знайомства: « Я не можу підвести хлопців. У мене в Маріуполі – друзі», - казав Артур мамі, яка страшенно хвилювалася за сина.

24 лютого близько 7 ранку Артур зателефонував батькам і сказав, що почалася війна. А він якраз перебуває на патрулюванні Маріуполя. Наступного дня зателефонував і сказав, що є проблеми зі зв’язком, а надалі він може взагалі зникнути. Мама поцікавилась, як він. Артур відповів, що вони воюють з автоматами - проти танків. 6 березня був дзвінок від власниці будинку Лілі, в якому Артур з товаришем по службі Максимом тоді жили. Жінка розповіла, що він забігав 2 березня взяти теплі речі, а вже наступного дня будинок спалили... за декілька днів зателефонував його командир і сказав, що Артур живий, але зв’язок є тільки на даху будинку, тому телефонувати марно. А командир обдзвонює родичів хлопців, бо вони всі перебувають на позиціях. Приблизно раз на тиждень Артур з різних номерів слав смс, або коротко телефонував і казав: «Мамуль, я живий»! Ці 3 місяці здавалися трьома роками. Мама Таїсія читала новини і ридала, бо зовсім не могла допомогти своїй дитині.

З 24-го лютого і до початку травня Артур воював по всьому Маріуполю: виконував різні завдання. Вже на початку травня зустрівся з азовцями на заводі "Азовсталь". Вони не мали ні харчів, ні ліків. Якось він набрав матір з телефону азовця з позивним «Гармата». Мама запитала, чи їв він бодай щось. Артур відповів, що вони знайшли пачку мівіни і розділили її на шестеро людей та шматок хліба – теж на всіх. Більше нічого не встиг розповісти, бо побіг на позицію. Більше жодних дзвінків чи повідомлень від сина не було.

Зараз Артурові 24 роки і він перебуває у полоні в росії. Там ділив хліб з побратимом Мішею, якого вже обміняли. Йому Артур зізнався, що якщо повернеться додому, в Україну, то в першу чергу вибачиться перед мамою. Він колись надурив її – підписав контракт з Нацгвардією, хоча обіцяв їй цього не робити. Також він запросить свою рідну сестру Лєру, якій приділяв мало уваги, у Карпати на відпочинок. Вони нарешті візьмуть подарований сноуборд і спускатимуться на ньому з гори досхочу.

Артура дуже хоче обійняти мама Таїсія, вона готова насмажити йому повну миску його улюблених реберець. З нетерпінням чекає його рідна сестра Лєра, вітчим Володимир, побратим Міша, друзі Андрій, Максим і Катя. Сноуборд стоїть, обпертий об стіну – ніхто на ньому так і не катався, бо всі чекають Артура. Саме він – душа компанії, бо емоційний і водночас добрий.

Чекаємо повернення з полону Артура Прядку і ми – всі українці.