Пиріжки з яблучним варенням та вареники з картоплею – перше, що скуштує вдома Сергій Тиняков, коли повернеться додому з полону

24 лютого 2002 року в родині Тинякових, яка мешкала у Харківській області, народилась третя дитина, - наймолодший син Сергій. Маленькому брату дуже зраділи старші діти – сестричка Зоя та братик Сашко. Час йшов, діти росли, і тоді ніхто навіть уявити собі не міг, що саме наймолодшому з дітей доведеться захищати рідну Україну на полі бою, більш того, виборювати її свободу, знаходячись у російському полоні…

Моторний парубок Сергій, як вже зазначено вище, ріс у багатодітній родині. На жаль, діти рано зостались сиротами, і їх опікуном стали дідусь з бабусею. Саме дідусь Олександр привчив маленького Сергійка до роботи з машинами.

«Сергій почав разом з дідусем розбиратись у механізмах машин ще у зовсім юному віці, йому було тоді не більше 8 років. І одразу захопився цим заняттям, допомагав дорослим, заробляв таким чином кишенькові гроші. Чим доросліше ставав, тим краще розбирався у машинах, міг «Волгу» перебирати з закритими очима, уявляєте? Не кожен з чоловіків на таке здатен. А Сергій міг», - розповідає про свого брата сестра Зоя.

Зі слів нашої співрозмовниці, вже у 17 років Сергій купив на власні, зароблені кошти свій перший автомобіль – стареньку «Волгу». А коли машина через деякий час поламалась – розпродав її на запчастини і купив собі іншу автівку. Знову ж таки, за власні кошти, які заробляв нелегкою справою.

У школі майбутній захисник сумнозвісного заводу «Ілліча» (м. Маріуполь) вчився середнє, як розповідає сестра Зоя – зірок з неба не хапав. Однак в той же час хлопець був активним, постійно приймав участь у житті школи, нерідко – виступав на сцені.

«Він ріс звичайним хлопцем – і в ігри грав з друзями, і побитись міг, і допомагав дорослим з домашніми справами – звичайний, як і всі інші. Коли вже закінчував школу, то мав думки вступити до льотного  училища у Харкові – йому подобалась ця справа. Однак ми його відмовили, бо ще була свіжою у пам’яті катастрофа про падіння літака під Чугуєвим, з курсантами. Тоді ж багато хлопців загинуло… Сергій послухав нас і пішов в інше училище, вивчився на машиніста автокранівника. Ще й встиг боксом трохи займатись під час навчання», - згадує пані Зоя.

Окрім того, Сергій встиг вивчитись і отримати водійські права. А вже у листопаді 2021 року хлопець пішов служити у Нацгвардію за власним бажанням – став строковиком.

«Сергій – дуже патріотичний, на всі, як то кажуть, 100%. Це не та людина, яка буде раз на рік просто вдягати вишиванку на парад. Сергій добре розбирається у політиці, знає історію своєї країни й міг дати відсіч кожному, хто починав промовляти російські наративи. Він україномовний, однак спілкувався і з російськомовними – для нього завжди було головне не те, якою мовою з ним балакають, а що мають на думці. Тому бажання захищати свою Україну – цілком логічне у такого щирого хлопця» - впевнено каже наша співрозмовниця.

Коли почалось повномасштабне вторгнення росіян на територію незалежної України, Сергій знаходився на службі – йому залишалось декілька місяців до закінчення, у травні вже мав їхати додому. Аж тут війна… Звісно, що він одразу став на захист держави. І як вже зрозумів наш читач, хлопець в результаті запеклих боїв, які відбувались у місті Маріуполь, опинився разом з іншим військовими на заводі імені «Ілліча». 

«Останній раз я чула голос свого братика саме 12 квітня 2022 року – коли хлопці потрапили у полон до тих тварюк. Всім відомо, що оборону заводу тримали з початку березня не тільки бійці полку «Азовсталь», а й хлопці з Нацгвардії, морські піхотинці, поліцейські, прикордонники… Їх там було багато, і серед них – наш Сергій. Незадовго до полону він зміг додзвонитись і сказав наступне: «Або розстріляють нас, або у полон візьмуть…». І все. Більше зв’язку не було. Я лише побачила його на фото за 30 квітня, коли їх усіх показували, і ще натрапила на відео за 27 січня вже цього року – відео полонених. Дуже схуд, заїкається – а раніше такого не було…», - уривчасто розповідає сестра полоненого, і навіть крізь перешкоди у мобільному зв’язку чутно, як нелегко даються такі спогади людині, котра кожної секунди вже більше року чекає на повернення брата додому.

Далі наша співрозмовниця знову згадує, як ще до полону по декілька тижнів не було зв’язку з Сергієм, а також про випадок, коли у нашого героя була можливість евакуюватись з міста, а він не захотів.

«Коли Сергій працював у шпиталі санітаром, допомагав пораненим, то була можливість вирватись звідти. Йому майор тоді сказав – давай, мовляв, евакуюватись потрібно, тобі можна. А Сергій у відповідь: «Та краще зброю дайте, яка евакуація? Нам зброя потрібна тут, техніка, ось що дайте!». Мені про цей випадок розповіла дівчина, яка була там разом з ним – потім вона також потрапила у полон. Її, слава Богу, вже обміняли. То вона знайшла мене через фейсбук і розповіла про це. Казала, що Сергій дуже добрий та гарний хлопець, і що я виховала справжнього чоловіка. А ще тим літом до мене додзвонився один хлопець, і розповів, що він був тяжко поранений, а Сергій йому дуже допоміг у цей момент. Так, в мене бойовий дуже брат, в кущах точно ніколи не буде відсиджуватись», -  у голосі сестри чутно гордість за хороброго брата-захисника.

Сергія Тинякова з гарної сторони знає дуже багато людей – друзі, знайомі, однокласники, вчителі, сусіди. Кожного разу, зустрічаючи Зою, вони всі питають у неї новин щодо Сергія – чи спілкувалась з ним, що відомо, чи може, вже обміняють? Однак поки таких новим немає. Але всі вони вірять у те, що хлопець скоро повернеться додому.

«За нього постійно всі питають. А дівчата особливо – адже наш Сергій красунчик, за ним багато хто бігав. Аякже! Молодий, вродливий, роботящий, розумний – такий кожному подобається», - посмішка у голосі сестри все ж таки лунає.

Розповідаючи про брата, пані Зоя згадала, що Сергій, хоча і не має поки що власної сім’ї, та дуже любить бавитись з дітьми, особливо – з племінниками.

«Він, коли балакали, завжди казав, що боїться не побачитись з племінниками – дуже їх любить, завжди допомагав по догляду за ними, няньчив. І дуже відповідально до цього ставився. Ніколи не приходив до дітей з пустими руками, завжди якийсь гостинець приносив. А на перший дзвоник взяв відпустку, щоб провести племінника у перший клас… Він собі планував після служби поїхати заробити грошей, придбати будинок і вже тоді створювати сім’ю – щоб у його дітей був одразу власний дім. І я знаю, що він так і зробить, адже обов’язково повернеться додому», - впевнено заявила Зоя.

Як може почуватись сестра, котра свого часу стала опікуном для наймолодшого брата, який тепер у полоні? Вона ніколи не випускає з рук телефон. Кожний обмін, про який говорять офіційно, Зоя передивляється тисячі разів – а раптом там і її Сергійко? Одного разу в черговому обміні був юнак, у якого голос схожий на її брата. І всі знайомі дзвонили, казали про це – однак, ні, не він.

Державні органи, які відповідають за роботу з родичами військовополонених, завжди перебувають на зв’язку і запевняють, що роблять усе можливе. Однак поки Сергій Тиняков знаходиться у ворожому полоні вже другий рік, а сестра не чула його голос з квітня минулого року.

«Сидиш у мережі цілодобово у багатьох групах з родичами військовополонених, обмінюємось інформацією. Постійно з ними на зв’язку. Багато хто підтримує, їм величезна дяка за це. Але ж, уявляєте, є й такі, котрі мені в обличчя казали, що мій брат вже давно у росії, що він перейшов на сторону ворога, що залишився там жити. Хто перейшов, мій брат? Та він особисто поспілкується з такими розмовниками, коли повернеться, от побачите. Ми всі, вся наша родина – ми українці! Ми горді цим. Коли ще того року була загроза взяття Харкова у кільце – я все одно замовила сімейне фото на фоні нашого жовто-блакитного прапора. За це можна було лишитись життя, як би ці росіяни сюди дійшли. Але наші хлопці їх спинили. Тому я не вірю в будь-які погані розповіді про свого брата – він не такий.

Він обов’язково повернеться додому, адже тут його всі ми чекаємо! І напечу пиріжків з яблучним варенням і наліплю вареників з картоплею – улюблені страви Сергія. Хоча він і сам добре та смачно готує, наш дідусь колись навчив. Він повернеться – і буде створювати сім’ю, як і хотів. Це все буде, ми віримо у це», - наостанок підкреслила сестра військовополоненого Сергія Тинякова.