Мультимедійний проект «ДУШУ Й ТІЛО» реалізовано за підтримки Українського культурного фонду та 1-го корпусу НГУ «Азов» у межах програми «Культура під час війни», лот «Культура. Сталь».
Зображення з української символікою на тілі, які військові носять як знак належності до своєї країни, у російському полоні стають приводом для збільшення жорстокості та додаткових катувань. Росіяни намагаються знищити будь яке нагадування про Україну, вдаючись до нанесення беззахисним бранцям важких фізичних та моральних травм, каліцтв.
Про ці воєнні злочини, про людей, які їх пережили, та про ціну української ідентичності розповідає мультимедійний документальний проєкт «ДУШУ Й ТІЛО», презентований днями у Києві громадською організацією «Вояцький Визвіл».
Ця зустріч об’єднала людей, яких пов’язує не лише тема російського полону, а й спільна відповідальність за долю тих, хто досі не повернувся додому.
Десять особистих історій, десять фотопортретів. Десять людей, які пройшли через російські катівні. Їх об’єднує важкий досвід полону та українські символи на тілі — татуювання, що для них були і є частиною особистої історії, світогляду й національної ідентичності. Для російських окупантів вони ставали мішенню.
Особливість цього проєкту в тому, що він не намагається шокувати глядача. Він пропонує подивитися в обличчя захисників, почути їхні історії, побачити за фотографіями не просто наслідки пережитого, а особистості. Людей із власним характером, переконаннями та досвідом.
Документальна фотографія Олени Гром фіксує те, що залишається після полону: сліди на тілі, пам’ять про пережите, але водночас — гідність і силу людей, яких намагалися зламати. І саме тут особливо виразно розкривається назва проєкту — «ДУШУ Й ТІЛО».
Для нас важливо, що такі проєкти виходять за межі мистецької події. Вони стають частиною документування російських воєнних злочинів, збереження свідчень і формування суспільної пам’яті. Це ще один спосіб говорити про війну мовою людських історій, яку здатні зрозуміти далеко за межами України.
Мистецтво, культура, фотографія, кіно, публічні дискусії — усі ці майданчики мають працювати на одну спільну мету: не дозволити світові звикнути до війни в Україні. Не дати російським злочинам стати черговою статистикою, а долям наших людей - безіменними цифрами.
Особливо важливо говорити про тих, хто досі залишається в російській неволі. Про військовополонених, яких роками утримують у нелюдських умовах, про тих, кого переслідують за саму належність до українського війська, про родини, які живуть між надією та невідомістю. Повернення кожного з них має залишатися нашим спільним завданням.
Ми впевнені, що культура та мистецтво під час війни - це не втеча від реальності, а можливість зафіксувати її, зберегти свідчення про і донести правду до суспільства та світу.
Наступний захід в рамках мультимедійного проекту «ДУШУ Й ТІЛО» відбудеться 5 грудня 2026 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Експозиція світлин триватиме два тижні.
