Андрій давно обрав собі шлях Воїна

24 лютого 2022 року Андрію Розумієнко виповнилось 24 роки. Він - «Азовець». Прийшов до батальйону «Азов» у 2018 році. На початку 2019 року заключив контракт. Тоді хлопцеві виповнилось двадцять років. Свій же військовий шлях український Воїн розпочав ще у 2017 році – з «Правого сектору».

За ці роки встиг побувати у найгарячіших точках – на Донеччині. Мама Андрія Наталія згадує, як все починалось. Вона спочатку не думала, що син відразу опиниться у зоні бойових дій. Але якось прямо запитала і син сказав. З того часу Андрій розповідав матері про війну, яку бачив на власні очі з 19-річного віку.

«Я запитувала, а син розповідав мені. Ми розуміли, що це небезпечно, але такий був його вибір. Він бачив, як все починалось, він хотів захищати Україну», - пані Наталія говорить, що Андрій із самого дитинства був воїном – солдатики, машинки. Ну звичайний хлопчак. Але коли у 2014 році в Україну прийшла війна, тоді Андрієві було 16 років. Зовсім поруч йшли бойові дії. Юнак вже тоді розумів, що ворог просто так не піде із його домівки. Він готував себе до війни – активно займався фізичною підготовкою – боксом, стрільбою, бігом на витривалість. А після закінчення технікума якось сказав мамі: «Я йду воювати». Пані Наталя навіть не намагалась зупиняти сина –поважала вибір дорослого сина, розуміла його рішення безповоротне. Ось так у 2017 році Андрій і поїхав із рідного Бахмута боронити кордони своєї держави.

«Син хотів захищати свою державу. У нього було багато друзів таких. А ще у нас у роду мій дідусь Іван був військовим», - пані Наталія говорить про свідомий вибір сина і переглядає його фотографії. На світлинах – справжній воїн – підтягнутий, із вольовим поглядом.

«Ось це фото ми зробили влітку перед повномасштабним вторгненням», - говорить моя співрозмовниця і показує фотографію із сином, на якій поруч із високим хлопчиною стоїть тендітна жінка, з першого погляду не скажеш, що це мама, більше схожа на подругу чи сестру. Перед самою війною Андрій зробив татуювання на грудях – символ, який мав його захистити під час найважливішого бою.

До речі, як кожного справжнього лицаря, Андрія чекає дівчина. Її звати Юля, молоді люди почали зустрічатись ще до війни – Юля чекала Андрія зі служби у Маріуполі, а тепер – чекає із полону. 

24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабний наступ Андрій Розумієнко разом зі своїми побратимами знаходився у Маріуполі на службі. Він написав рідним коротке повідомлення, не телефонував. У відповідь мама привітала сина із Днем народження: «Дуже любимо тебе, віримо у тебе, нехай все збувається»… А далі – була тиша і розгубленість, а потім - «Азовсталь». Мама Наталя згадує, що син не надто часто виходив на зв’язок. Звичайний плюсик у Телеграмі означав для рідних, що з їхнім воїном все добре. Так і жили від плюсика до плюсика. А 10 квітня мама отримала від сина повідомлення: «Я вже своє відвоював». Так жінка зрозуміла, що він поранений. Як дізналась Наталя пізніше, поранення виявилось серйозним – деякий час син не міг ходити, пересувався на милицях. Але він постійно займався і вже у Оленівці навіть присідав. «Шкутильгав, але ходив. Про це нам розповідали побратими Андрія, які вийшли із полону»,- говорить мама українського Героя.

Жінка гортає дитячі фотографії сина, згадує, як у дитячому садочку син грав на гітарі, а вже пізніше – у школі почав захоплюватись спортом. Чимало сімейних реліквій, частина фотографій залишились у руїнах Бахмута. Сім’я Андрія переїхала із знищеного росіянами міста у червні 2022 року. А взимку 2023 року п’ятиповерховий будинок, у якому мешкали рідні Андрія, окупанти зрівняли із землею. «Було пряме попадання у нашу квартиру, дати ми точно не знаємо. Але там вже немає нічого», - жінка повертається до важких спогадів.

Один із таких – теракт у Оленівці, де перебував із побратимами Андрій. «Нам дуже пощастило. Андрій 29 липня написав повідомлення, що він живий і його не було у тому бараку. А ще він привітав мене із Днем народження. У той страшний день мені виповнилось 44 роки», - пані Наталя по маленьких дрібничках збирала кожну деталь про полон свого сина.

З дня виходу українських Воїнів із «Азовсталі» минув рік і дев’ять місяців. З того часу мама Андрія не знаходить собі місця – численні акції у підтримку українських військовополонених, постійні пошуки в Інтернеті, спілкування з рідними тих, хто повернувся, з побратимами, які були у полоні.

Саме від хлопців, які повернулись із полону, пані Наталя дізналась, що в вересні 2022 року Андрія із Оленівки перевели до Донецького СІЗО. Але за весь час мама не отримала від сина жодного листа, жодної звістки, крім того повідомлення на День народження. Каже, що жоден «Азовець» не мав змоги написати додому листів.

30 квітня 2022 року Президент України підписав наказ про нагороду солдата Андрія Розумієнка медаллю «За військову службу». Мама військового говорить, що не отримувала нагороди сина – він сам повинен її отримати, коли повернеться: «Про цю медаль син, напевно, і не знає. Ми побачили цей указ в Інтернеті. А його грамоти за службу залишились у Бахмуті. Наші речі, меблі – все згоріло». Із Бахмута рідні Андрія спочатку переїхали до Умані, а згодом – до столиці…

З серпня 2023 року Наталія разом із іншими матерями військовополонених виходить на безстрокову акцію у Києві. «Ми виходимо п’ять днів на тиждень, а у вихідні приїжджають інші рідні з регіонів. Ми хочемо, щоб нас почули і наші сини, чоловіки, батьки повернулись додому із полону», - говорить мама Андрія Розумієнка, жінка поспішає на чергову зустріч із представниками Червоного Хреста.

Пані Наталя говорить, що в2022 році у Андрія закінчувався контракт, який він планував продовжувати, а ще син хотів вступати до вищого навчального закладу за військовою спеціальністю, мріяв про власне житло… Мама переконана, що все ще вдасться втілити, головне, щоб він повернувся із полону, а ще, щоб в Україні нарешті запанував мир…

З такими думками жінка знову поспішає на зустріч, на якій обговорюватимуть долю українських воїнів у полоні, а далі – знову на акцію. Таке сьогодні життя у матерів, які виростили українських воїнів – тих, які боронили український Маріуполь…