Він врятував багато життів у тому пеклі

«Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революцій, радісним гомоном Софійських дзвонів…

Відвічна Україно: свята, могутня, соборна!» - слухає щодня на маминому телефоні молитву українського націоналіста Соломія.

Соломійці чотири роки. Вона бігає по кімнаті столичної квартири, на телефоні в цей час не мультики, а «Червона калина»... Дівчинка знає - її тато Герой, він загинув у російському полоні, а перед тим – захищав українське місто Маріуполь. А ще Соломійка вірить, що тато завжди поруч, так їй сказала мама. «Вона мене ніколи не запитує, де тато. Вона все розуміє. Соломійка дуже схожа на Богдана. А ще вона успадкувала від тата націоналізм на генетичному рівні», - пояснює поведінку і уподобання своєї маленької донечки дружина українського воїна Богдана Гришкевича Юлія.

У ніч з 28 на 29 липня 2022 року Богдан Гришкевич разом з іншими побратимами загинув під час теракту в Оленівці. «Ми до останнього не вірили. Сподівались, що у списках не він, але у жовтні батько Богдана впізнав його по татуюваннях на тілі. У листопаді ми його кремували», - ділиться спогадами Юлія.

Богдан з самого дитинства мріяв стати військовим хірургом. Через брак коштів він вирішив спочатку вивчитися на фельдшера, а згодом планував продовжити навчання у вузі. Проте у 2014 році розпочалась війна, Богдан без роздумів пішов добровольцем на фронт. Спочатку служив у батальйоні Святої Марії, а з 2015 року – у «Азові». Саме тоді Богдан і отримав свій позивний «Космос». Дружина переконана, що дали йому таке прізвисько через його позитивні внутрішні якості людини не з цієї планети: «Він читав багато книжок, в тому числі і наукову фантастику. Він вже з самих пелюшок хотів Соломійці купувати різноманітні дитячі енциклопедії. А взагалі, якщо на нього подивитися, то він має на все свою думку, він такий розважливий, коли спілкуєшся з ним, то іноді здається, що він не з цього світу. Наче з Космосу прилетів. Він просто особливий, не такий як всі, просто не з цієї планети, якось не вписувався в ці всі наші рамки, норми, завжди відстоював справедливість».

У 2018 році Богдан Гришкевич спробував повернутися до мирного життя, звільнився із служби. «Саме тоді ми і познайомились. Він пробував себе у цивільному житті, але йому було важко адаптовуватись до життя у великому місті. І в 2020 році він знову повернувся в «Азов», - згадує Юлія.

Війна застала Богдана у Маріуполі - він разом із побратимами боронив місто. Богдан працював санітаром відділення збору та евакуації поранених медичного пункту окремого загону спеціального призначення «Азов». Робота медика у воєнний час чи не найскладніша. Юлія мріє про те, що одного дня із полону повернуться товариші Богдана, які разом із ним рятували життя на «Азовсталі»: «Думаю, вони мають що розповісти за Богдана. Я була завжди у ньому впевнена. Я розуміла, яку роботу він виконував – він бойовий медик. Багато пройшов. Мав багато нагород із 2014 року. Він не з тих, що будуть відсиджуватись. Думаю, він чимало життів врятував на «Азовсталі». Звісно, хотілось би почути про це з перших вуст».

Поки Богдан проходив службу у Маріуполі, Соломійка з Юлею жили у Києві, вони вже звикли до довгих відряджень чоловіка. Саме у столиці родину Богдана і застала війна. 24 лютого вранці Юлія отримала лаконічне повідомлення від коханого: «Почалось». Лише ближче до вечора пара зідзвонилась, а ввечері жінка із донькою виїхала до Черкаської області. Чоловік у розмові сказав, що йому буде спокійніше, якщо вони із донечкою виїдуть закордон. Згодом Юлія так і зробила. Остаточно додому вони повернулись лише влітку 2023 року.

Сьогодні Юлія і Соломія – постійні учасники акцій на підтримку українських військовополонених. Дівчинка майже весь час ходить зі своєю мамою, на довгих акціях невтомно тримає у руках портрет свого татуся.

Прах Богдана Гришкевича досі знаходиться у патронатній службі «Янголи Азову». «Хотілось би, щоб дитина не лише з портретом говорила, але й мала змогу прийти до свого тата на кладовище, побути з ним там. Але поки для нас це неможливо, адже питання Національного військового кладовища ще й досі залишається відкритим», - говорить дружина українського воїна.

25 березня 2022 року Президент України підписав указ про нагородження Богдана Гришкевича орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Проте і досі цей орден не вручили рідним військового.

На момент загибелі батька Соломії було три роки. Мама порадилась з психологом і вирішила сказати дитині одразу, що тато загинув. Відтак, Соломійка була присутня на церемонії прощання – мужньо витримала увесь виснажливий церемоніал. А як тільки дитина підросла, мама пояснила їй, що в Україні йде війна. Соломійка, коли її запитують про тата, бере до рук його портрет і каже: «Це мій тато. Він помер».

Трапляється вечори, коли перед сном дівчинка хоче відчути батьківські обійми. «Ти можеш прикласти долоньку до серця і почуєш тата», - каже донечці мама. «Я говорила з татком. Він сказав, що дуже мене любить», - відповідає дівча.

«Я пішов. До зустрічі. Люблю вас», - останнє повідомлення, яке отримала Юлія від свого чоловіка 17 травня 2022 року. Жінка в ту ж саму хвилину написала відповідь і миттю відіслала її своєму коханому. Але такі важливі слова: «І ми тебе любимо! Бережи себе! До зустрічі, рідненький! Тримайся!» ніхто вже не прочитав. Юля переконана її Богдан і так все це знав. Того дня він із побратимами потрапив у полон. Далі була Оленівка…

Хлопці, яким вдалося звільнитися із полону, розповідали Юлії, що її Богдан встиг у Оленівці прочитати 28 книг. Чоловік займався самоосвітою, планував своє майбутнє з рідними…

Навіть у найважчі хвилини на «Азовсталі» Богдан і Юля не втрачали надії. «Ми не говорили, що все пропало. Я говорила йому, що вже подивилась, куди поїдемо відпочивати з донечкою. Ми вірили, що вони скоро повернуться додому. Богдан хотів навчити Соломійку плавати. Я жартувала з ним. Ми не прощались у наших розмовах», - згадує моя співрозмовниця.

6 липня 2022 року Богдану Гришкевичу виповнилось 29 років. 16 липня 2022 року його донечці Соломійці виповнилось три роки. Юлія в цей час знаходилась із донькою у Нідерландах. «Я купила іграшку і сказала Соломійці, що це від тата», - згадує жінка. 20 липня свій день народження відсвяткувала Юля. А 28 липня Богдан загинув під час теракту у Оленівці.

«Раніше липень був щасливим місяцем для нашої родини. Війна все змінила», - ділиться страшними спогадами жінка.

Юлія багато розповідає про Богдана, про його стосунки з донечкою. Він обожнював свою маленьку копію і дозволяв їй майже усе. Чоловік колекціонував моделі автомобілів і донечка була єдина, кому він дозволяв торкатись своїх експонатів. «Богдан любив спорт, зокрема, він займався панкратіоном, стрільбою, бойовим самбо, також був кандидатом в майстри спорту з дзюдо. Колекціонував моделі автомобілів, захоплювався фотозйомкою на плівочних старих фотоапаратах та полюванням. А ще він у цивільному житті ніколи не носив форму. Вперше Соломійка побачила Богдана у військовій формі, коли він вийшов на відеозв’язок із «Азовсталі». Він був дуже хорошою людиною, скромною, немедійною, хоча, я знаю, впевнена, він врятував багато життів у тому пеклі», - закінчує свою розповідь Юлія.