Денис Штань любив рятувати людей і мріяв служити в ДСНС

Денис Штань народився 4 лютого 2000 року поблизу російського кордону. А саме у селі Голубівка Сумської області. Звідси до Сум - 26 км, до кордону з РФ - 56 км.

Після школи, 11-го класу, Денис пішов навчатися на автомеханіка. Бо хлопець дуже захоплювався мотоциклами. У дворі стояв не тільки його «залізний кінь», а ще й – друзів. Денис справді тямив у техніці: народився механіком – любив щось ремонтувати. Просив батька не продавати старенького «Жигуля», щоб їздити самому на риболовлю. Це – друге після техніки захоплення хлопця. Переробить усе по господарству і мерщій поспішає до ставка. Наразі машина терпляче чекає свого 23-річного власника у дворі.

Після училища Денис пішов працювати на АЗС, також їздив на заробітки з батьками до Польщі. Повернувся і знову влаштувався на АЗС. Повістку йому принесли додому. В армію Дениса забрали у грудні 2020 року.

У хлопця був вибір: або служити вдома, на Сумщині, або – Маріуполь. Він обрав море, бо ніколи його не бачив. Батьки відмовляли сина йти служити саме у Донецьку область, яка потерпала від війни з 2014 року. Але Денис під час розподілу наполіг на своєму. Коли приїздив у відпустку – хвалився батькам своєю службою: він одразу влився у колектив. Потоваришував із сержантом, який був майже такого віку, як Денис. Тож хлопець був дуже задоволений. Надсилав батькам відео моря. Коли телефонував – завжди був сповнений позитивних емоцій:

Мамо, бабуся пішла в ліс і заблукала! Ми виїхали на пошуки і я знайшов її перший!

Денис хотів підписувати контракт, але батьки боялися за його життя і здоров’я, тому відмовляли.

Тоді він вирішив після армії обрати службу в ДСНС у Сумах. Денисові дуже подобалося рятувати людей, це його окриляло. До армії він теж любив допомагати – друзям, батькам, бабусі з дідусем. В останніх був трактор і Денис, щоправда, без прав, їздив і орати, і сіяти. Бо змалечку - працьовитий. І напевне за це достоїнство Денисові Штаню присвоїли звання старшого солдата в армії.

24 лютого 2022 року, коли російські танки вже були на території Сумщини і вибухи лунали досить гучно і близько, Денис зателефонував своїй тітці і заспокоїв, щоб та не не хвилювалася:

Не бійтеся, у нас всі навчені! Насправді ми чекали війну. Не хвилюйтесь: ми знаємо, як відбити цю орду!

Пізніше зателефонував і повідомив, що перебуває на патрулюванні біля Центру переливання крові у Маріуполі – там шалені черги з охочих здати кров. Це була остання інформація з волі. Потім зв’язок з Денисом зник.

Наталя згадує, що до полону у березні син вже не дзвонив із бункера, бо не було зв’язку. Але 8 Березня привітав зі святом – він виходив спеціально на поверхню – телефонувати. Батьки дуже зраділи, бо перед цим від Дениса не було вістей два тижні. З’ясувалося, що хлопець пристав до місцевих на вулиці, вони заряджали телефони від автомобіля і він свій зарядив. Сказав, що вони всі перебувають у бункері – їжа, вода є: все добре. Однак 15 березня Денис телефонував і вже казав, що вони з хлопцями виходять у місто у пошуках якоїсь провізії.

Потім зв’язок з Денисом обірвався. Наразі хлопець перебуває в полоні 19 місяців. Точного місцязнаходження батьки не знають. Не виключено, що їхній син знаходиться на території РФ.

Строковик Денис Штань потрапив у полон у самому Маріуполі. Сталося це 31 березня 2022 року. Наступного дня о 7-й ранку на телефон матері Наталі надіслали відео, де її син сидить ще з двома хлопцями. Вони тримають українські паспорти у руках. І вже переодягнені у цивільний одяг – джинси і фліску.

Дениса Штаня і його побратимів схопили денеерівці з батальйону «Сомалі». Протягом квітня хлопець намагався телефонувати батькам навіть з полону. Казав тоді, що перебуває поблизу Маріуполя. 24 квітня, на Великдень, подзвонив привітати і повідомити, що його перевозять в інше місце. Але куди саме – Денис не знає. Загалом, додав, що його не б’ють, годують. Батьки поцікавились у сина, чим він займається у полоні. Денис сказав, що полонені - то дрова рубають, то замітають.

За час відсутності Дениса Штаня вдома – у нього народилася двоюрідна сестричка. Зараз дівчинці півтора роки – вона бачить фотографії брата у телефоні і цілує їх. І уже навчилася вимовляти його ім’я.

Вдома Дениса дуже чекають батьки, брат, бабуся, дідусь, його тітка, яка старша лише на вісім років – вони росли як брат і сестра. Вона була вагітною у війну – тож Денис дуже хвилювався за неї: коли дзвонив, то постійно цікавився її станом. І загалом питав батьків – чи живі, чи їх не бомбардують. Бо село, знову ж таки, розташоване близько до кордону з Росією.

Друг Дениса – його 19-річний тезка, теж не зміг бути вдома і записався добровольцем:

Не можу сидіти, склавши руки в селі, коли Денис перебуває у полоні!

Друзі Дениса дуже підтримують його батьків, вони активні на будь-якій акції – де йдеться про бранців Росії. Більшість взагалі – пішли добровольцями на війну. Бо Денис – неконфліктний, компанійський, мав друзів і молодших і старших – знаходив з усіма спільну мову. Коли хтось про щось просив – ніколи не відмовляв. Денис взагалі мав багато друзів – і хлопців, і дівчат. Всі разом вони дуже чекають його повернення додому.