Олег Філіпенко – український захисник, який до полону мріяв стати далекобійником та побачити світ

Олег Артурович Філіпенко народився 30 серпня в 1996 році у Каховському районі Херсонської області. Вродливий хлопець з пронизливим поглядом з самого раннього дитинства відрізнявся від інших гарною вдачею та добротою, бажанням допомогти тим, хто цього потребував.

Ганяючи у футбол разом з іншими сільськими хлопчаками, Олег знаходив час допомагати самотнім бабусям із хатніми роботами. Якщо у когось в селі траплялась біда – хлопець чимдуж летів на поміч, адже цікавився професією рятувальника, й також неодноразового говорив, що не проти стати пожежником.

«Олег, як маленьким ще був, то дуже чуйний хлопчик вродився. Він всім допомагав – і своїм, і чужим. Не цурався простої роботи, але і за ігри не забував, а ще багато разів з друзями і траву косили самі, щоб зробити поле для гри, і сміття прибирали. Він завжди турбувався про інших, і зараз, я впевнена, так само хвилюється за нас, свою родину, і за всю країну», – розповіла мати Олега, Наталія Олександрівна.

Жінка в процесі спілкування поділилась, що Олег після школи вивчився на юриста і навіть трохи пропрацював у цій сфері, але не довго. Маючи плани на майбутнє, хлопець поїхав до Польщі і там багато працював деякий час, заробляючи кошти на реалізацію своїх мрій та планів. Коли повернувся назад до України, він вже чітко розумів, що прагне бути водієм-далекобійником.

«Він полюбляє цю роботу, вона йому подобається. Але, щоб на неї влаштуватись, потрібна була армійська служба. Пішов мій Олег строковиком в армію. Потрапив у відділення МТЗ – і був задоволений, адже любить машини. Ще й служив у гарній частині у Маріуполі, як йому і казали», – розповідає мама Олега.

На момент повномасштабного вторгнення Олег ще знаходився на строковій службі, бо призивався влітку 2021 року. Розуміючи, яким жахом може обернутись захід російських військ на українську землю, Олег настояв на тому, щоб мати виїхали з області в іншу частину країни. Батько Олега разом зі старшим братом Артемом на той час знаходились на заробітках за кордоном.

«Не хотіла їхати, покидати дім, чесно кажу. Але ж і син просив, особливо коли опинився на «Азовсталі». Тож, щоб він хоча б за це не хвилювався, я виїхала звідси, ще встигла на той час», – згадує пані Наталя.

Кожен день приносив невтішні вісті, показуючи просування ворога все ближче до заводу. Аж ось і обстріли без перерви, інформаційна періодична тиша щодо стану людей у підвалах виробництва, а потім і жахливі кадри – материнське серце не знало спокою ні хвилини, переживаючи за сина. Інколи Олегу все ж таки вдавалось додзвонитись до матері й сповістити її, що з ним все гаразд.

Аж ось друга половина травня 2022 року, яка запам’яталась усій країні: саме тоді, починаючи з 16 числа, почався вивід українських бійців з «Азовсталі» у лапи рашистів, який тривав декілька днів… Олег вийшов 18 травня - саме таким чином він опинився у військовому російському полоні.

Матері було відомо, що її менший син знаходився спочатку в Оленівці у колонії. Звідти, до речі, йому вдалось зателефонувати мамі. Трохи згодом вже, завдяки групам, які об’єднують родичів військовополонених у соцмережах, пані Наталія дізналась, що її Олег вже знаходиться у Горлівці.

«11 березня цього року я побачила відео, у якому мій Олег зчитував звернення на камеру. Похудав, звісно, у робі… Але живий! Уявляєте, він навіть примудрився мені надіслати вітання з Днем народження! Я дуже чекаю на його звільнення», – схвильовано розповіла мама військовослужбовця.

На сьогоднішній день Олег знаходиться у полоні вже понад рік. Представники державних органів, які відповідають за процес звільнення українських захисників, постійно на зв’язку з рідними хлопця і запевняють, що роблять усе можливе. Але хлопець, який мужньо боронив країну, який добре розбирався у стані речей в країні, завжди був і є патріотом своєї рідної України, й досі знаходиться у ворожих застінках.

«Він дуже любить тварин, особливо котів. Куди б не прийшли – усяка живність до нього лащиться. Відчуває, що він добра людина. Та й Олег сам завжди питав, як там домашній наш кіт – скучав за ним. А ще згадую, як одного разу на Новий рік, коли до нас у гості прийшли бабусі, він сам визвався провести їх додому, бо вже був пізній вечір та ожеледиця на дорозі. Тоді трапилась пригода – одна з бабусь все ж таки підвернула ногу на слизькій дорозі. Але Олег правильно надав, як то кажуть, першу медичну допомогу. Бо на другий день ми все-таки викликали лікаря, і той підтвердив, що з бабусею все гаразд. От такий Олег – все може, бо щирий» – ділиться спогадами мама захисника.

Пані Наталя наразі приймає участь у різних акціях на підтримку військовополонених. Вона тримає також зв’язок з дівчиною Олега, з якою хлопець познайомився ще до початку вторгнення – Яною. Вона також чекає й дуже сподівається якнайскоріше на його звільнення.

Окрім неї не падати духом допомагає й батько Олега, який повернувся з-за кордону, коли дружина на ґрунті стресу заслабла.

«Чоловік каже, що Олег сильний хлопець, він не пропаде. Він обов’язково повернеться додому, до всіх нас. Я в це вірю. І легше стає. А ще спілкування з однодумцями та родичами інших військовополонених – ми всі тримаємо зв’язок один з одним. І також ділимось інформацією. Так легше, коли знаходишся серед таких же людей. Бо вони розуміють усю ситуацію, знають і відчувають те саме, що і я», – розповідає пані Наталя.

Насамкінець зазначимо, що хлопця, який завжди полюбляв спорт, не пив та не палив, чекають з полону багато людей – родичі, друзі, приятелі, знайомі. Мама захисника розповіла, що Олег любить мандрувати, легко знаходить спільну мову з незнайомцями та дуже любить відпочинок на природі.

«От просто взяти та поїхати з друзями на пару годинок до соснового лісу, подихати свіжим повітрям, помилуватись природою, отримати море позитиву від природи навколо і від гарної компанії – для Олега це легкі й прості речі, він любить це. Він ніколи не був прив’язаний до речей, завжди був дуже легкий на підйом. Прагнув придбати машину й мандрувати. І я впевнена, що йому це все вдасться. Адже на нього всі чекають, про нього ніхто ніколи не забуде – його чекають вдома, його чекають в Україні» – зазначила мама.

Так, це правда, – на повернення 27-річного Олега Філіпенко чекає уся країна, адже він її захищав. І хоча його родина наразі розкидана по різних містах і навіть державах – батьки в одному місті, обидві бабусі й досі в окупації, брат за кордоном, кохана дівчина в іншому куточку країни – він обов’язково повернеться додому.