Дмитро Остроушко та його родина не сприймали «рускій мір» ще з 2014 року

Життя Дмитра Остроушка після вторгнення росіян 2014 року на територію Донецької області перетворилось на гонитву: він та його дружина і донька тікали, росіяни їх скрізь догонили. Дмитро - донеччанин з проукраїнською позицією. Таких на момент 2014 року у тих краях було обмаль. Дмитро та його дружина Вікторія – медсестра-анестезіолог переконували своїх друзів, співробітників у тому, що «рускій мір» - на території України – це неправильно. Але Остроушків мало хто чув. Що й казати: батьки Дмитра теж розділяли два погляди: мати захищала і вітала дії Росії (син сперечався з мамою на цю тему), батько – глибоко засуджував. Ця позиція досі у них не змінилась.

Після року сподівань, що все налагодиться і Донецьк знову стане українським, молода родина Остроушків восени 2015 року виїздить з окупованого міста до Волновахи. Дмитро пішов служити до Прикордонної служби, щоб хоч якось бути корисним Україні. Щойно облаштувались, почали жити заново, навіть 2017 року народили ще одну донечку – росіяни прийшли і туди.

У 2021 році родина Остроушків придбала квартиру вже у Маріуполі – хотілося жити біля моря. Родина майже щовихідних улітку приїздила з Волновахи до моря відпочивати – любили всією сім’єю купатися і засмагати. Подружжя вирішило укотре почати все заново, головне – на українській території, тобто в себе вдома. Дмитро пішов служити до Нацгвардії. Дружина Вікторія теж мала контракт резерву з ТРО. Тож 24 лютого подружжя обоє були у строю на захисті Маріуполя – росіяни вже стояли впритул до міста.

13 березня Дмитро і Вікторія, перебуваючи у складі різних частин, разом потрапили на Азовсталь. Але якраз там їм довелося попрощатися. Стосунки чоловік і дружина підтримували за допомогою листування. У травні Вікторія і Дмитро знову зустрілися, на жаль, за несприятливих обставин: вони вдвох потрапили у полон. Дві доньки Євгенія і Маргарита натомість залишилися на окупованій території. Вікторію Остроушко визволили у 17 жовтня 2022 року, під час «жіночого обміну». Дмитро досі перебуває у полоні. 9 жовтня йому виповнилося 36 років. З них рік і п’ять місяців можна викреслити із життя.

Коли повернулася Вікторія, вона одразу ж почала боротися за повернення дітей на українську територію. Забрати їх пощастило тільки через 9 місяців, у липні 2023 року. Старшій доньці наразі 12 років, молодшій – 6, жили вони спочатку з мамою Вікторії у Волновасі. Але через постійні обстріли, здебільшого знаходились у підвалі, тому згодом переїхали до батьків Дмитра у Донецьк. Зараз живуть у Дніпрі.

Вікторія каже, що коли вже пройшла всі ці етапи – служба, полон, вихід на волю, - дуже важко будувати плани на життя. Залишається тільки дякувати долі, що вона і діти, мама – цілі. Дмитро головне - живий. Коли Вікторія була в полоні – будувала багато планів на життя: «Ми мріяли, бо більше нічого іншого там не можна було робити». Коли Вікторія і Дмитро перебували у колонії в Оленівці, кілька разів у них випадала нагода побачитися і поговорити, не тет-а-тет, а через вікно. Подружжя вирішило більше не економити заради житла, а жити суто для себе. Але коли Вікторія повернулася з полону – життя розставило все на свої місця: все нелегко, дається взнаки підвішений стан, відсутність чіткого «завтра». Що робити далі – взагалі незрозуміло. Вікторія без Дмитра не може ступити жодного кроку, вона просто пливе за течією: «Раніше завжди ми будь-які рішення ухвалювали разом». Звісно хочеться, попри втрату вже двох квартир, мати своє житло. Цього разу у Дніпрі. 

Хочеться, щоб діти здобули хорошу освіту і виросли гідними людьми. Вікторія каже, що ще більше цінуватиме те, що було і що може ще бути.

Дмитро з Вікторією одружилися 23 жовтня 2009 року – 14 років разом. Чоловік привчений до роботи, бо працював з 14-ти років – ремонтував велосипеди і продавав їх на базарі. Потім він навчався у Донецькому інституті автомобільного транспорту, де здобув спеціальність інженера-механіка. Працював за спеціальністю. До 2015 року Дмитро жодним чином не був пов’язаний зі службою. Стати військовим у мирному житті він би, напевно, не наважився.

Як і звичайна сім’я, Остроушки мали абсолютно мирні захоплення: подорожували разом Україною – підіймалися на Говерлу тоді ще з п’ятирічною Маргаритою. Дітей загалом виховували в дусі патріотизму і любові до України.

На вихідних родина Вікторії і Дмитра намагалися бути разом. Їздили на море, ходили розважатися у торгові центри. До речі, Дмитро був присутній на пологах обох дочок. Підтримував весь час дружину і першим брав на руки дітей. Вікторія каже, що ці моменти були незабутні.

Дмитро має хобі – любов до автомобілів. Також з дітьми взимку часто ходив кататися на санчатах. Дмитро дуже любить свою сім’ю і своїх донечок. Дочки нещодавно написали татові листа: «Тато, ми дуже чекаємо тебе і любимо. Сподіваємось, що скоро будемо всі разом!» Молодша Маргарита намалювала всю родину. Обидві сестри і їхня мама чекають і дуже пишаються своїм татком. Також Дмитра дуже чекає батько, перебуваючи 9 років в окупації. Він не хоче виїздити, бо палко чекає повернення української влади в Донецьк.

Він мріє зустрічати її першим. Молодший брат Сергій, який зараз проживає у Дніпрі, теж дуже чекає брата Дмитра. Не дочекалась лише єдина бабуся – по батьковій лінії: 84-річна старенька нещодавно померла. Чекають Дмитра також багато друзів і однокласників: після будь-якого обміну вони пишуть і цікавляться у Вікторії про свого друга.

Дмитро обов’язково повернеться з полону! Бо мріє відкрити автомийку самообслуговування. Хоче також займатися збереженням енергоресурсів: планує встановити сонячні панелі.

Маємо надію, що всі мрії Дмитра здійсняться, бо вони абсолютно мирні, корисні і земні. Найскорішого повернення додому щиро бажаємо Дмитрові Остроушку!