Я – медик, я – військова і я – українка!

Іллі 10 років. Він часто перед сном згадує свою маму. Хлопчик вірить – вона ангел і охороняє його, а ще знає – Мама – Герой. Мама Іллі - Альона Новіцька, медична інструкторка Нацгвардії, яка ціною власного життя рятувала життя маріупольців під час блокади міста. Їй назавжди залишиться 30 років.

Нещодавно Ілля разом із дідусем Миколою отримав мамин орден. Це вже другий орден, який вручили його матусі, на жаль, посмертно.

31 січня 2022 року Альона Новіцька опублікувала останнє фото із мирного життя у Маріуполі. На світлині двоє щасливих людей – мама і син. Обоє усміхаються. Іллі тоді виповнилось 9 років.

«Мій хлопчик рідненький,

Гордість моя,

В тебе попереду

Ціле життя.

Будь ти сміливим,

Горя не знай,

Втілюй всі мрії

Та не страждай.

Ти, моє сонце,

Яскраво світи,

Я знаю, що зможеш

Всього досягти!» - написала синові послання Альона. Тоді жінка не знала, що це останнє фото разом. Своє десятиріччя Ілля святкував вже без мами.

Наступний допис у Інстаграм Альона зробила 10 березня 2022 року. Він вже був із міста, яке переживало жорстоку блокаду.

«Не можу розказати, який тут ад. Хлопці тримаються і я – також, як можу. Мою кохану людину убито, я навіть не знаю, де його похоронили. Якщо для прориву ворожого оточення вам потрібні докази - сотень розтерзаних російськими градами та авіацією людей у міському морзі чи повиривати ті братські могили, що стихійно виникають по всьому місту, вам це потрібно? А що вам потрібно для закриття неба над містом? Тут вже є поранені немовлята після сьогоднішнього обстрілу бойовиками пологового та третьої лікарні. Сімнадцять поранених в результаті обстрілу, в тому числі немовлята. Ви знімаєте відео, де пілоти на камеру розказують, що вони не знали що роблять, ви вважаєте ці виродки мають жити? Як можна терпіти і спокійно дивитися, що ці ублюдки роблять з Маріуполем?

Дивитися у вікно та бачити, як розриває жінку, що йшла вулицею. Як залітає в багатопjверхівку буратіно і спалює цілу родину. Як страждають від голоду літні люди, що народилися у штучний голод, створений російськими царьками і зараз, на старості років - те саме. Як помирають від нестачі ліків? Це все сьогоднішній Маріуполь».

16 березня 2022 року із «Азовсталі» Альона Новіцька записала відео:

«Ви навіть близько не уявляєте масштабу злочину рф в Маріуполі. Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомагати не лише військовим, а й цивільним. Бо «швидкі» вже не їздять і ніхто нікому не допомагає. Кожна бомба, «град», руйнування — це не просто поранені, це відірвані руки та ноги, вибиті очі, розірвані осколками нутрощі, що випадають. Я розумію, що боляче про це слухати, бо серед поранених та загиблих можуть бути ваші рідні та близькі. Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію. Нагадувати про Маріуполь, кричати про нього.

Ми не хочемо бути героями та мучениками посмертно. Люди хочуть жити та відбудовувати зруйновану Україну. Люди, які з 2014 року відстоювали право бути українцями. Не треба потім про це знімати фільми та писати книги, не треба говорити, що ви не знали чи не могли допомогти. Знали та могли. Все, що ми можемо, — констатувати смерть. І вмовляти близьких відійти від тіл до укриття. Немає можливості ховати тіла. А ще немає можливості діставати з-під завалів людей із переломами, які повільно там помирають, дорослі та діти.

Так, Україна безперечно переможе, але помруть десятки, сотні, тисячі. Бо офіційна статистика занадто оптимістична. У ній не вистачає нулів. Розблокуйте Маріуполь, дайте можливість привезти медикаменти, евакуювати поранених і по-людськи поховати мертвих. Місто, яке воювало за всю країну вісім років і воює тепер. Ми не мученики, ми борці, але зараз нам потрібна допомога всієї України. Маріуполь – це Україна».

29 березня 2022 року Альона знову звернулася з проханням про порятунок для маріупольців:

Маріуполь лиш місто але місто тому що тут ще живуть люди!!!Це тільки будинки, так виглядають, а в підвалах - люди, без їжі, води, без медичної допомоги, з уламковими ураженнями, яким ніхто не надає допомогу!!! 24 дня місто в блокаді, ви уявляєте 24 дня люди виживають, а не живуть!!! Врятуйте не Маріуполь, врятуйте маріупольчан, благаю!!!

5 квітня 2022 року жінка опублікувала свій останній допис: «Ми стоїмо у Маріуполі, щоб пів країни спало спокійніше! Але нам потрібна підтримка і допомога не на словах! Ми хочемо жити, а не бути героями в книгах посмертно! Деблокуйте Маріуполь. Маріуполь – це Україна!»

Через десять днів після цього допису, 15 квітня Альона Новіцька загинула. На приміщення, в якому перебувала жінка разом із пораненими воїнами, окупанти скинули тритонну бомбу. На людей, які перебували у підвалі, обвалилась триповерхова будівля.

Ще при житті, 25 березня 2022 Альону нагородили орденом «За мужність» III ступеня — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку.

Указом Президента України №312 від 05.05.2022 року за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом «За мужність» II ступеня (посмертно) нагородили старшого сержанта Альону Кушнір. Відзнаку отримав батько Микола Новіцький.

Батько Альони Микола Броніславович може цілими днями говорити про свою наймолодшу донечку. Вона – його гордість і втіха. У минулому пан Микола військовий. Це відчувається у розмові із чоловіком. Він розповідає про доньку дуже системно, згадує все до найменших деталей.

«Я приїхав у Маріуполь 25 лютого вранці. Донька просила, щоб я вивіз з міста онука. Вже тоді градами обстрілювали Лівий берег. Альона із онуком зустріли мене на вокзалі. Ми пішли на квартиру… А потім ми з Альоною говорили всю ніч. Я намагався її переконати їхати, вона категорично відмовлялась. Вона усвідомлювала свою відповідальність перед людьми, розуміла, що вона була потрібна саме у Маріуполі. Ми всі не думали, що так буде. Альона мене переконувала, що все буде добре. Відбились у 2014 році – відіб’ємось і зараз. Альона показувала мені нову сукню, яку придбала, бо мала через два дні йти на весілля до сестри свого коханого», - згадує Микола Броніславович останню зустріч із донькою. Вранці чоловік із хлопчиком поїхав на вокзал, а жінка – пішла у військову частину.

«Альона завжди була дуже сильна. Вона багато працювала над собою, тренувалась. Ми нею завжди пишались.

Вона, коли тільки приїхала до Маріуполя у 2014 році, їй пропонували бути моделлю, така вона у нас красуня була. Але наша дівчинка обрала свій шлях і не зрушила з нього навіть у найскладніший час. Не кожен чоловік міг витримати те, що витримала вона», - згадує про свою дитину посивілий чоловік. Пан Микола тримає у руках портрет донечки-красуні у військовій формі – з портрету на мене дивиться неймовірної краси дівчина. «Тільки не жалій! Я – медик, я – військова і я – українка», - роздруковані слова, які написала Альона подрузі вже знаходячись на «Азовсталі» на її вмовляння виїхати.

Двоюрідний брат Альони Андрій говорить, що пишається своєю сестрою. «Вона була дуже сильна! Їй багато довелось там побачити і пережити. Вона мені по телефону розповідала про всі ті жахи. Вони виїжджали до людей, які перебували у підвалах багатоповерхових будинків, розвозили їм їжу. Сестра бачила дуже важкі випадки. Як люди із гангренами самі пилками відрізали собі ноги, як вони вмирали просто у неї на руках.

Вона навчилась робити крапельниці просто під час бомбардувань. Це все не переказати словами. Вона справжній воїн. Думаю, вона за той час встигла врятувати дуже багато життів», - впевнений чоловік.

Андрій пригадує, що найважчим випробуванням для його молодшої сестри стала загибель її коханого чоловіка підполковника Максима Грідчина, який обороняв Маріуполь під час блокади. «Чоловік помер просто у неї на руках. Війна зруйнувала їхнє життя. 7 березня вона знайшла Максима після того, як він потрапив під ворожий обстріл. В нього були сильні поранення. Наступного дня Максим помер. Після смерті коханого Альона дуже змінилась. Вона взагалі не хотіла чути нічого про власний порятунок. Звісно, це була дуже важка втрата для неї. Але попри це сестра продовжувала виконувати свою роботу. Їздила по місту, рятувала не лише військових, але й цивільних».

Рідні Альони Новіцької досі не поховали свою донечку, маму, сестру. Тіло жінки так і залишилось на «Азовсталі». «Ми чекаємо… Навіть не маємо куди прийти до неї. Дивимось на її фото, на її картини. Вона так гарно малювала! Так любила життя!» - говорить на прощання осиротілий батько Альони Микола Броніславович Новіцький.