Я живу у своїй країні, а це – її символи!

На фотографії два велети – сильні, витривалі, усміхнені. Зовні Михайло і Сергій дуже схожі між собою – високі, підтягнуті, з добрими очима. Так і не скажеш, що вони не кровні родичі. Лариса Анатоліївна Кучеренко, українська військова, яка пережила російський полон, тепер, повернувшись додому, чекає з полону обох – чоловіка і сина.

«Сергій із Михайлом справді дуже схожі, але лише зовні. Обидва дужі, високі, сильні. Але Сергій у нас веселий, балакучий, а Михайло навпаки - мовчун. Вони добре ладнають, ми багато часу проводили разом. Вони якось дуже швидко знайшли спільну мову», - розпочинає свою розповідь про чоловіка і сина пані Лариса.

Михайло - вітчим Сергія, чоловік Лариси, приїхав до Маріуполя у 2017 році із Миколаївської області. Приїхав до знайомих будувати гараж, а залишився тут назавжди – познайомився із Ларисою і закохався з першого погляду. Так почалась нова історія у житті жінки, яка у 1995 році поховала свого першого чоловіка.

«З того часу я була сама, сама ростила сина, жила з мамою. А потім у моєму житті з’явився справжній чоловік, який забрав на свої плечі всі клопоти. Ми познайомились у липні 2017 року, а в серпні вже одружились. Це, знаєте, було таке кохання з першого погляду. З того часу я відчула себе справжньою жінкою. Біля мене завжди було сильне чоловіче плече. Михайло мене у всьому підтримував, допомагав, всю чоловічу роботу робив він. Мені дуже не вистачає зараз його мовчазної підтримки», - жінка говорить крізь сльози.

4 серпня 2017 року Лариса і Михайло обвінчались. У церкві на Лівому березі Маріуполя зібрались найрідніші – молоде подружжя, мама Лариси, мама Михайла, син Лариси Сергій із дружиною і дітьми.

«Ми тихо повінчались і з того часу не розлучались ніколи. Ми все разом робили, всюди разом відпочивати їздили. Брали з собою старших онуків», - згадує крізь сльози щасливі моменти свого життя пані Лариса і додає, що ініціатором вінчання виступив саме чоловік. Мама Лариси запропонувала провести таїнство вінчання, а чоловік її підтримав.

У родині Лариси всі люблять Михайла. Але онучка Тася обожнює свого дідуся Мішу якось по-особливому. Дівчинка відразу стала його улюбленицею. Михайло багато часу проводив з дітьми, весь час, що не працював він присвячував сім’ї. «Для нього ми було всім. Діти це відчували, вони відчували, що він добряк. Вони йому говорили: «Ми знаємо, що ти наш дідусь, але ми називаємо тебе Міша. Він був не проти», - жінка надсилає мені найдорогоцінніші фотографії із Михайлом та онуками, які родині вдалось вивезти у телефонах, коли вони евакуйовувались із Маріуполя.

На фото щасливі, усміхнені люди – бабуся, дідусь Михайло і двоє діток на березі Азовського моря. Відпочивають, засмагають, купаються, сміються… На іншій світлині засніжений Маріуполь, новорічна ялинка, на фоні яскравих вогників родина Кучеренків. У центрі світлини звичайно ж діти, а поряд - бабуся і дідусь.

«А це День народження Тасі. Тут їй виповнилось п’ять», - якось особливо лагідно пояснює бабуся. Жінка надсилає фотографію, на якій вони із чоловіком і мамою обіймають своїх трьох онуків у дворі будинку сина Сергія. Наймолодшого, Тихона тримає на руках прабабуся Люда. Тоді всі були здорові, всі були разом. Літо 2021 року - останнє літо у рідному Маріуполі. «У нас тоді був всій дім і поруч були найрідніші. Так хочу, щоб знову було так», - ділиться найзаповітнішими мріями Лариса Анатоліївна.

З 25 березня 2022 року Михайло Кучеренко перебуває у російському полоні. Його разом із дружиною Ларисою вивели з квартири у Маріуполі ДНРівці. «У нас майже весь будинок евакуювався. До того часу наш будинок горів не один раз, в нашому під’їзді верхні поверхи також згоріли. Вже ДНРівці ходили по двору. Того дня вони прийшли і сказали: «На вихід!» - згадує моя співрозмовниця. Спочатку подружжя повезли до Новоазовська, далі – у Старобешеве, потім в – Донецьк, в Оленівку і знову в Донецьк. А далі дружина втратила слід свого чоловіка. Лише, вийшовши з полону, Лариса Анатоліївна довідалась, що її Михайло разом із сином Сергієм перебувають у в’язниці в Горлівці.

Пані Лариса розповідає все до найменших деталей про перебування чоловіка у полоні: «Ми весь час були разом, все переживали разом аж до Донецького СІЗО. На допитах ми були разом.

У Оленівці Михайло якось вночі прийшов під мою камеру. Казав, що мене любить, втішав мене, щоб я трималась. Він потім примудрився через розносників їжі передавати записки для мене. Писав, що все буде добре».

Лариса Анатоліївна пригадує випадок, коли окупанти побачили на плечі її чоловіка татуювання - прапор і герб України, вишиванку, у якій зашифроване його ім’я, а ще - калину. Вони розлютились, насміхались, принижували, на що Михайло відповідав: «Я живу у своїй країні, це символи моєї країни». «Це я йому зробила такий подарунок на річницю нашого весілля. То під час допиту його звинувачували в тому, що в нього нацистська наколка. Питали, чому він на лобі не наколов собі герб росії», - ділиться неприємними спогадами жінка.До війни Лариса Кучеренко служила у військовій частині 3057 у Маріуполі. У 2017 році пішов працювати у цю частину слюсарем її чоловік Михайло. «Він там робив все, що потрібно. Він взагалі-то у нас дуже працьовитий. Мало говорить, багато робить. Це знають всі його друзі.

Думаю, коли Михайло повернеться, все знову стане так, як було раніше. Знаєте, він завжди мені руку на сходах подавав. То в полоні також, коли нас вели на сходах, він автоматично подав мені руку, а ДНРівці почали насміхатись з цього. Вони йому говорили багато неприємних речей, били, але він гідно витримав ці знущання. Він – справжній чоловік!» - коли пані Лариса говорить про свого чоловіка голос її з рішучого стає дуже ніжним.

Жінка спокійно говорить про знущання, які довелось перенести у полоні їй, але починає плакати тоді, коли говорить про Сергія і Михайла: «Я дуже хочу, щоб вони швидше повернулись. Це дуже складно. Я чула, бачила, що там роблять із нашими полоненими. Я усвідомлюю, що там доводиться терпіти нашим чоловікам. Хочу, щоб всі наші воїни були вдома біля своїх родин, дружин, матерів, діток, онуків. Діткам потрібні батьки. Це так важливо, коли з вами поруч рідні люди».