«Невидимий фронт - чекання...». В Українському домі в Києві відбувся творчий захід, присвячений Міжнародному дню зниклих безвісти.

У Києві відбулася зустріч до Міжнародного дня зниклих безвісти. Вона зібрала родини українських захисників і захисниць, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти.

Російсько-українська війна триває вже тринадцятий рік. Для тисяч українських родин вона не закінчується за лінією фронту. Є інший, невидимий фронт. На ньому роками живуть матері, дружини, батьки та діти наших воїнів, доля яких залишається невідомою.

Матері, дружини, батьки й діти роками чекають на звістку про найдорожчих. Вони засинають і прокидаються з одними й тими самими запитаннями: «Де він? Де вона? Чи живі?», і моляться, щоб їхнім рідним вистачило сил пережити полон і повернутися додому.

Серед учасниць були представниці Громадської організації «Вояцький Визвіл», зокрема героїні фотопроєкту «Горизонти надії», створеного ГО «ЖІНКИ РОДУ». У ньому зібрано історії 30 українських жінок: матерів, дружин і бабусь військовополонених, зниклих безвісти та загиблих захисників України.

Під час зустрічі виступила Наталія Кравцова, представниця ГО «Вояцький визвіл» і мати полоненого оборонця Маріуполя, військовослужбовця 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

Вона говорила про те, що добре знайоме тисячам українських родин: тривале очікування на близьку людину - це також полон. Полон невідомості, тривоги, страху та відчаю. Минають місяці й роки, але родини досі не знають, чи повернуться їхні близькі живими.

Під час репатріацій Україна вже повернула тіла понад 400 загиблих захисників і цивільних, яких ро&ія незаконно утримувала в полоні. На жаль, ця кількість може бути не остаточною.

На зустрічі були присутні фахівці державних органів та установ, які займаються пошуком зниклих безвісти й поверненням полонених. Також участь взяли представники Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Україні та ICMP-Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти.

Дякуємо голові ГО «ЖІНКИ РОДУ» Ірині Тарановій за запрошення та послідовну роботу. Такі ініціативи допомагають родинам бути почутими та нагадують суспільству про тих, хто досі чекає на повернення своїх близьких.

Ми говоримо.
Ми пам’ятаємо.
Ми боремося.