У Львівській національній опері триває фотовиставка «Горизонти надії» — вишуканий і щемний фотопроєкт, що об’єднав історії 30 українських жінок. Усі вони — матері, дружини та доньки полонених, зниклих безвісти й загиблих Захисників України. Це жінки, які чекають на омріяний дзвінок про повернення з полону. Шукають бодай крихту інформації про рідну людину, яка зникла на війні. Несуть пам’ять про сина чи чоловіка, який віддав життя, захищаючи Україну.
Кілька представниць ГО «Вояцький Визвіл» стали героїнями цього глибокого історичного та водночас сучасного фотопроєкту. І це закономірно, адже для нашої громадської організації полон, зникнення безвісти та повернення Захисників - не абстрактна проблема, а особиста історія, спільний досвід боротьби. Це наше життя останні кілька років. Наші жінки не просто чекають. Вони об’єднуються, діють, говорять, нагадують і роблять усе можливе, щоб про наших Захисників знали, пам’ятали та продовжували боротися за їхнє повернення.
На відкритті виставки «Горизонти надії» у Львові, яке відбулося у День захисників і захисниць України, виступила одна з її героїнь — Наталя Кравцова, координаторка спільноти родин Захисників України, представниця ГО «Вояцький Визвіл» у Громадській раді при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, мати бійця 12-ї бригади «Азов» НГУ, захисника Маріуполя, який уже п’ятий рік перебуває в російському полоні. Жінка розповіла про створення образів, про атмосферу на майданчику та про головну ідею проекту - через національні маркери та природну жіночність українок говорити про тих, хто в полоні й зник безвісти, хто поклав життя, захищаючи Україну, та не дозволяти суспільству і світу забувати про наших героїв.
Під час зйомок жінки постали в автентичному українському вбранні з різних регіонів України, зібраному з приватної колекції Олени Громової, яка багато років досліджує та зберігає український етнічний одяг.
Так у проєкті зустрілися минуле, сьогодення і майбутнє. Наше коріння — із сучасністю. Історична памʼять — із надією на майбутнє. Традиції — з Україною, яку ми маємо передати наступним поколінням.
І головний образ виставки - це українська жінка, яка чекає на чоловіка, сина, батька, брата…
Яка молиться за своїх рідних.
Яка тримає тил і несе пам’ять.
Для нас кожна історія — особиста. Але боротьба за повернення кожного Захисника — спільна справа.
Дякуємо ГО «ЖІНКИ РОДУ» та Ірині Тарановій — за цей красивий, чуйний і потужний фотопроєкт.
Дякуємо Ірині Новосядло та нашим посестрам із ГО «Памʼятай про Україну» — за організацію експозиції у Львові. Після Львівської опери виставка буде представлена ще й у трьох найбільших університетах міста.
І дякуємо особливо - українським жінкам, на плечи яких лягла важка ноша, які чекають, шукають своїх Захисників, продовжують діяти і жити.
Бо їхня сила — перетворювати біль на дію, очікування — на боротьбу, а надію — на рух до повернення.
Пам’ятаймо. Говорімо. Діймо.
Доки не повернеться кожен.
