Голос українських родин в Женеві на сайд івенті, присвячений третій Женевській Конвенції стосовно виконання Женевських конвенцій

Дружина зниклого безвісти українського захисника Марина Александрович представляла голос українських родин в Женеві на сайд івенті, присвячений третій Женевській Конвенції, і дипломатично названий, як кращі українські практики стосовно виконання Женевських конвенцій 29.10.2024.

""Доброго дня, шановні організатори події і гості, для мене честь бути сьогодні тут. Дякую вам за цю можливість.

Мене звати Марина, сьогодні я приїхала сюди разом з іншими жінками з України, подолавши 2,5 тисячі кілометрів автобусом і витративши власні кошти на поїздку.

Ми представляємо десятки тисяч українських родин військовополонених і зниклих безвісти. І наша мета тут – свідчити про свій біль, емоційне спустошення, в якому живуть ці родини, дуже добре усвідомлюючи, що робить рф, терористична держава, з нашими захисниками в полоні, систематично порушуючи Женевські конвенції і норми міжнародного гуманітарного права.

Більшість наших захисників до повномаштабного вторгнення росії в Україну мали цивільні професії, але виконали свій обов’язок захистити Батьківщину від ворога. Мій чоловік Микола став на захист України після 2022 року, а до цього був книжковим дизайнером і письменником, у нас двоє дітей 10 і 8 років. Він зник безвісти на полі бою півтора роки тому. За цей час я не отримала жодної інформації про його долю – і таких родин, як ми, десятки тисяч.

Наші захисники мають повне право на гуманне поводження в полоні, що гарантує міжнародне гуманітарне право. Проте зараз ми тут, щоб бути голосами десятків тисяч наших рідних полонених і зниклих безвісти та заявити, що з ними поводяться негуманно.

Ми розуміємо, що під час війни, згідно з міжнародним гуманітарним правом, сторона міжнародного збройного конфлікту може брати військових у полон і утримувати їх. Але водночас вона зобов’язана надавати інформацію про їхню долю та місцезнаходження, про місце утримання та стан здоров’я, чого росія, терористична держава, відмовляється дотримуватися.

Ми розуміємо, що статус безвісти зниклий може означати, що захисник загинув, але так само – що він потрапив у полон. Оскільки в обміни полоненими, які відбуваються між росією та Україною, потрапляє до 15% українських комбатантів, які вважалися рік-два чи більше зниклими безвісти.

Цей факт підтверджує, що росія не надає інформації про всіх українських полонених, коли бере їх у полон, хоча це є її прямим обов’язком відповідно до міжнародного гуманітарного права. Дуже багато наших захисників, які вважаються зниклими безвісти, перебувають зараз у російському полоні – без жодних гарантій збереження життя.

Здавалося б, що ситуація з українськими полоненими, факт полону яких підтверджено МКЧХ та росією, зовсім інша. Однак ні! Ми губимо своїх рідних у полоні, навіть якщо вони підтверджені, коли їх переміщують з тюрми до тюрми, не повідомляючи про це родинам та українським органам.

Ми не знаємо їхнього місця перебування, у якому вони стані, тому що росія навмисно приховує їх і забороняє будь-який зв’язок з родинами – і через листування, не кажучи вже про телефонні дзвінки (нагадаю вам, що російські полонені в українському полоні могли регулярно дзвонити своїм родичам).

Росія не організувала спеціальні табори для утримання військовополонених, що передбачено Женевськими конвенціями, тому утримує українців у таємних незаконних тюрмах.

Від звільнених з полону ми дізнаємося про систематичні катування, побиття, удари електрошоком, голод, фізичне і психологічне насильство, укуси собак, відсутність медичної допомоги, епідемії туберкульозу, навмисне зараження хворобами. Особливо жахливо, що є понад 160 фактів смертей у полоні тих військових, які були підтверджені МКЧХ.

Росія не допускає МКЧХ та інші гуманітарні організації до місць утримання українців у полоні. На території рф та тимчасово окупованих територій виявлено 186 місць утримань українських полонених. Саме відсутність доступу МКЧХ до них уможливлює всі ті жахіття, які чинить росія з українськими полоненими.

Злочини проти українських полонених вчиняють не окремі наглядачі в російських тюрмах, вони мають системний державний характер.

Вже давно настав час світовій спільноті змусити російську владу, тиснути на неї, щоб вона відкрила двері для МКЧХ до місць утримання українців у полоні. Настав час для МКЧХ і держав-учасниць Женевських конвенцій знайти переконливі важелі впливу на Росію, щоб МКЧХ зміг виконувати свій унікальний мандат, що стосується забезпечення гідних умов поводження з військовополоненими.

Від цього напряму залежить збереження життів наших рідних у російському полоні.

Дякую за увагу. ""