Цього разу проект «Жити чекаючи. Технічна підтримка 2026» від «Психічне здоровʼя для України» переніс нас в чудовий осінній Трускавець.
Це були чотири дні плідної роботи, нових знань, обміну досвідом і приємного спілкування. Дні, коли ми знову переконалися, наскільки важливо знаходити час і можливості для професійного розвитку, підтримувати свій рівень експертності та розширювати навички фасилітації.
Наша робота з родинами військовополонених, зниклих безвісти та загиблих Захисників України потребує постійного навчання, чуйності, уміння слухати та чути. І тренінг не був нудною лекцією, це була інтерактивна події, з можливістю разом розбирати складні ситуації, ділитися власними напрацюваннями й переймати досвід одна в одної.
І дуже цінно, що все це відбувається у дружній атмосфері, серед учасниць, які вже знайомі по попереднім заходам МН4U. Коли вже знаєш людей, відчуваєш близькість досвіду й розуміння, набагато легше відкриватися, говорити про непрості речі, ставити запитання, бути собою.
Так народжується відчуття комфорту та внутрішньої безпеки, коли не потрібно пояснювати очевидне, боятися осуду чи приховувати втому. Коли можна не лише ділитися знаннями, а й просто побути поруч, поговорити, посміятися, почути щось важливе для себе.
Адже ми теж потребуємо часу на відновлення, і така можливість стала чудовим бонусом. Іноді саме такі зустрічі допомагають видихнути, перезавантажитися й повернутися до своєї справи з новими силами.
ГО «Вояцький Визвіл» дякує організаторам і кожній учасниці за змістовну роботу, щирість, тепло й відчуття, що ми не самі. За можливість вчитися одна в одної, зростати професійно й водночас залишатися людьми, яким теж потрібні розуміння та турбота.
Бо наша сила не лише в тому, що ми робимо для інших, а й у тому, що можемо дати одна одній.
