Творчість під час болю — це не хобі. Це порятунок.

Коли ти чекаєш рідних з полону,  звістку про зниклого безвісти, ти ніби завмираєш. Життя продовжується навколо, а твоє - стоїть. Тіло функціонує, а душа не може дихати. І тоді з'являється щось, за що можна триматися: олівець у руці, глина під пальцями, фарба, нитки. Руки творять - коли серце не витримує. Це не втеча, не прикраса болю. Це як діалог з тим, кого немає поруч, коли вже немає слів.

Творчість - це спосіб витримати те, що витримати неможливо. Ти просто сідаєш і твориш -не тому, що хочеш, а тому, що не можеш більше тримати все в собі. Так, творчість не забирає біль але вона дає тобі хоч трохи сили його витримати. І саме це іноді тримає
навіть тоді, коли світ падає.

Саме з цієї думки народився проєкт КолоДій, ініційований ГО "Вояцький визвіл".  Цей проект про творчість, натхнення, турботу. Про спільноту, що підтримує і в якій є місце для кожної.

Коли дні наповнені тривогою, людина шукає не лише надію, а й простір, де можна бути не сильною, а справжньою, де біль не треба ховати, а мовчання не лякає, де можна відновитися через творчість, діалог, присутність.

Минулого тижня, у затишній кавʼярні ХТОВТЕМІ, ми робили маленьких овечок із натуральної вовни. Овечки вийшли дуже милі, мʼякі, теплі, справжні, кожна з душою,  кожна зі своєю шерстинкою, своїм виглядом, своїм характером. Маленькі, прості, зворушливі. Ми створили щось особливе.

Та й справа не в овечках, а в тому, як разом із ними народжувався спокій і усмішки без пояснень, без слів. Так ми й тримаємося через прості речі зроблені разом через вовну, що гріває душу та відчуття, що ти не одна. Бо навіть у час війни, ми продовжуємо жити.

У час, коли реальність сповнена тривоги й невизначеності, такі зустрічі набувають особливого значення. Вони дають змогу не лише відволіктись, а й знайти сили через творчість, дію, дотик до життя.