Війна – це біль, розлука та невизначеність. Кожен військовий конфлікт залишає за собою безліч трагічних історій. Сотні українських сімей, які мирно жили, стали жертвами військової агресії з боку росії. Хтось опинився у полоні, хтось пропав безвісти, а хтось загинув. Це чиїсь батьки, діти, чоловіки, дружини, брати, сестри або друзі. Новина про те, що цих людей більше немає поруч, розриває серце кожного. Але почувши слово "полон", дає якусь надію на повернення, на зустріч з рідними, хоча б і після багатьох років.
Тим не менше, сім'ї не здаються. Вони об'єднуються, допомагають один одному, діляться новинами та сподіваннями. Люди знаходять спільне у боротьбі та готові діяти разом. Вони виходять на протести та звертаються з вимогою до відповідних органів, міжнародних громадських організацій, державних представників та світової спільноти. Акціями привертають увагу до проблеми полонених та наполягають на прискоренні їх повернення.
Сім'ї полонених – це незламні духом люди. Незважаючи на всі труднощі та страждання, вони борються за справедливість, за гідність та за право на повернення своїх рідних. Вони вірять у силу єдності та людяності, у силу слова та дій, що допоможуть добитися повернення усіх полонених.
Адже кожна людина має право на свободу. Сім'ї, чиї родичі попали у полон, заслуговують на вашу підтримку та допомогу. Давайте об'єднаємося в цій боротьбі, щоб кожен полонений зміг повернутися до своїх сімей. Відповідальність за долю цих людей лежить на кожному з нас. Давайте разом боротися, бо спільна боротьба має сильний інструмент в боротьбі за права людини та її гідності!
Слава Україні! Слава героям та їх сім'ям!
Дмитро Андрющенко з позивним «Дипломат» знає про це з власного досвіду. Ветеран «Азову», офіцер, оборонець Маріуполя, він пройшов полон і став одним із героїв мультимедійного документально-мистецького проєкту «ДУШУ Й ТІЛО».
Героями проєкту стали українські захисники і захисниці, які повернулися з російського полону, де пережили жорстокі катування, зокрема через патріотичні татуювання, що засвідчують їхню українську ідентичність.
Це були чотири дні плідної роботи, нових знань, обміну досвідом і приємного спілкування. Дні, коли ми знову переконалися, наскільки важливо знаходити час і можливості для професійного розвитку, підтримувати свій рівень експертності та розширювати навички фасилітації.
Мистецтво здатне говорити про війну інакше: не приховуючи правди, а знаходячи форму, яка допомагає побачити й осмислити її глибше — через людські історії, образи та символи.
