Їхній стан здоров'я і фізичний і психологічний оцінюється як незадовільний.
Чинні закони не дають права військовослужбовцям та військовослужбовицям, які були в полоні, звільнитися зі служби. Після повернення вони проходять обстеження, коротку реабілітацію та повертаються до частини, у якій служили раніше. Дуже часто така коротка реабілітація та швидке повернення до війська стає причиною погіршення психологічного чи фізичного здоров’я. Наприклад, військовий міг впадати у ступор, коли бачив зброю. Так ставалося тому, що багатьох били прикладом по голові в полоні.
Яккісної психологічної реабілітації потребують усі звільнені з полону, але достатньої кількості кваліфікованих фахівців, а особливо прикро знати, що довготривалого фінансування для цього держава не має.
Але є зареєстрований законопроект номер 8061, який очікує на розгляд. Якби цей закон було прийнято, то він би дозволив поверненим із полону звільнитися зі служби за власним бажанням. Закон отримав позитивні висновки та був підтриманий Міністерством оборони України ще в листопаді. Але станом на сьогодні він не винесений до сесійної зали.
Про те, що репатрійовані особи не залучаються до військової служби, говорить і стаття 117 Женевської конвенції.
В законі не прописаний порядок: які етапи, обстеження в яких лікарів і яку реабілітацію має проходити людина, повернена з полону. Є випадки, коли комусь проводять якісне обстеження, а когось лікують поверхово. Це, на жаль, не поодинокі випадки різного ставлення в різних структурах.
Кожен боєць має наполягати на якісному обстеженні свого організму, вказувати на всі наявні хвороби, поранення, потребу психологічної реабілітації т.і.. Бо від цього залежатиме його подальша служба і безпека. Томущо не всі до неї готові. А це потрібно розуміти кожному.
Дмитро Андрющенко з позивним «Дипломат» знає про це з власного досвіду. Ветеран «Азову», офіцер, оборонець Маріуполя, він пройшов полон і став одним із героїв мультимедійного документально-мистецького проєкту «ДУШУ Й ТІЛО».
Героями проєкту стали українські захисники і захисниці, які повернулися з російського полону, де пережили жорстокі катування, зокрема через патріотичні татуювання, що засвідчують їхню українську ідентичність.
Це були чотири дні плідної роботи, нових знань, обміну досвідом і приємного спілкування. Дні, коли ми знову переконалися, наскільки важливо знаходити час і можливості для професійного розвитку, підтримувати свій рівень експертності та розширювати навички фасилітації.
Мистецтво здатне говорити про війну інакше: не приховуючи правди, а знаходячи форму, яка допомагає побачити й осмислити її глибше — через людські історії, образи та символи.
