Точної цифри полонених, які наразі перебувають в РФ, немає, але йдеться про тисячі осіб. Частину з них утримують на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, утім більшість росіяни вивезли на територію Росії. МІПЛ ідентифікувала 42 місця утримання в РФ — слідчі ізолятори і виправні колонії. Вони розташовані як у прикордонних із Україною областях, так і в глибині країни.
Поводження з українськими полоненими, які застосовує Росія страшні. Вони однакові для всіх місць утримання. Це неналежні умови утримання полонених, фізичні і моральні тортури, погане харчування та неякісна, а подекуди й зовсім відсутня медична допомога.
Більшість військовослужбовців свідчать про те, що відразу після захоплення у полон їх б'ють, допитують застосовуючи фізичне насилля, а потім тримають кілька днів у підвалі. Через якийсь час їх розвозять по місцях постійного утримання, таких як СІЗО чи колонії. Везуть у переповнених вантажівках, з зав'язаними очима та руками, без їжі та води, часто застосовуючи фізичне насильство.
По приїзді, переміщення з вантажівок до камер однаковий у всіх випадках. Полонених виводять із машин, поруч з якими чекає шеренга російських спецпризначенців у повній бойовій готовності, з озброєнням, таким як кийки та електрошокери. Проходячи повз них, військовополонені зазнають жорстоких ударів по різних частинах тіла. Найчастіше це спина і ноги. Процедуру прийомки проходять усі, незалежно від віку, статі чи стану здоров'я, включаючи тих, хто має серйозні поранення, та з ампутаціями.
Умови утримання залежать від установи, в яку попали військовополонені. У камері розміщують від 2 до 20 осіб. Часто доварюють додаткові нари. Кому не вистачає місця в камері, відправляють у одиночну камеру, що у підвалі. Там росіяни нерідко утримують до чотирьох полонених.
У виправних колоніях українських військових розміщують у бараках. Полонені знаходяться у великих кімнатах, розрахованих на 10—50 осіб. Але у такій кімнаті може перебувати близько 100 людей. У колонії полонені мають більше свободи пересування. На прийом їжі їх ведуть у їдальню. Кожен барак має власний внутрішній двір.
Усі полонені постійно відчувають системне застосування фізичного та психологічного насилля проти українських військових. Це відбувається майже цілодобово. Інтенсивність побоїв збільшується під час прийому їжі, відвідування душу і перевірок камер.
Допити проводять військові, представники ФСБ, Слідчого комітету РФ. Допити супроводжуються тортурами, побиттям кийками та застосуванням електрошокеру. Ціль допитів — не отримати об’єктивну інформацію, а змусити людину визнати вину, заздалегідь визначену допитуючими.
Полонені з травмами або серйозними хронічними хворобами зазвичай не отримують медичної допомоги. Практика показує, що прохання найчастіше завершуються побиттям, тому багато хто, хоча і потребує лікування, воліє мовчати, щоб уникнути насильства.
Полонені військовослужбовці називають тортурами їх харчування у місцях утримання. Полоненим дають лише 2—3 хвилини на прийом їжі, а страви дуже гарячі, і це призводить до обпікання рота. Про низьку якість харчування свідчить критична втрата ваги більшості звільнених від 10 до 30 кілограмів. Звільнені полонені розповідають, що постійно відчували голод під час перебування в полоні. Єдине, що допомагало зберегти якусь енергію, — це хліб.
Без належного харчування та постійне побиття у багатьох бранців не витримує серце. Інколи на прийомці конвоїри не розраховуютьсилу, з якою бʼють українських військових. Були випадки, коли при обміні тілами загиблих, повертали тіла загиблих у полоні.
Полонених часто переміщують між різними місцями утримання на території Росії. Звільнені полонені вважають, що так РФ намагається сховати людину абозаплутати її пошуки. Також РФ робить все, щоб військовополонені не звикали до місця утримання і не могли запам”ятати персонал, який причетний до знущань над ними.