Юрчик повернеться і ми все побудуємо разом!

Останній рік перед своєю смертю 87-річний дід Костя майже весь час сидить у новинах. Чоловік постійно переглядає повідомлення про звільнення українських військовополонених, уважно придивляється до всіх фотографій із військовими. «Оксано! Подивись, немає серед цих хлопців нашого Юрчика?» - високий, сивочолий дідусь сидить за комп’ютером і з надією поглядає на свою онуку. «Ні, дідусю. Немає», - на очі Оксани навертаються сльози. Вона намагається їх приховати… Рідні невтомно чекають з полону свого найулюбленішого Юрчика. 19-річний Юрій Поліщук – наймолодший син у родині - влітку 2021 року пішов служити. Строкову службу проходив у Маріуполі. У лютому 2022 розпочалась війна. Далі була «Азовсталь», Оленівка, катівня у росії… Хронологія подій майже у всіх полонених захисників Маріуполя практично однакова.

…Перед очима у дідуся Костя невеличкий, старенький будиночок у селі Подолянці, який потопає у зелених деревах. Цей садок він садив власноруч зі своїми дітьми і дружиною. Колись, поки жива була дружина, все довкола квітувало… Дід Кость разом із жінкою виростили троє синів і дочку Майю. Працювати доводилось багато. Костянтин Флорович тримав коней, орав гектари городів… Робив все що міг, щоб прогодувати велику родину.

Літо 2021 року. Дід Кость часто вдивляється у далечінь – чекає свого улюбленого онука Юрчика. На вулиці тиша, добре чутно спів птахів. Дід думає про своє… Аж раптом звуки природи і роздуми старенького порушують чиїсь кроки. Дід знає – це до нього поспішає Юрко. Зараз буде рубати дрова на зиму, води принесе, а ще багато всякого розповість і вислухає. Юрчик біжить до діда і весело до нього озивається, обіймає, виймає із пакету смаколики, ліки…

Він з дитинства був близьким із дідусем. Мрійник від народження, добряк і веселун. Всі обожнювали чорнявого Юрка. А дідусь любив онука якоюсь особливою, ніжною любов’ю. І це було взаємно.

«Дід дуже чекав Юрчика із полону. Питав за нього. І Юра, поки із ним був зв’язок, то весь час нам говорив: «Бережіть мені дідуся і маму». 27 квітня 2023 року дідуся не стало. Не дочекався він свого онука. Не знаю, як ми про це скажемо Юрі», - розпочинає свою сумну розповідь сестра українського воїна Юрія Поліщука Оксана.

Оксані 35 років. Вона живе із мамою Майєю Костянтинівною, 15-річним сином Іллею і чоловіком у Чуднові. Юра до армії жив разом із ними. У цьому домі вони виросли…

«Він такий добряк у нас, такий хороший. Словами просто не передати. У нас ще є старша сестра Таїса. Їй 44 роки. Вона до війни із родиною жила у Бородянці. Після тих страшних подій переїхала до Німеччини. Ми всі дуже сумуємо за Юрчиком. Він для нас - найулюбленіший, найдобріший, найкоханіший брат у світі. Ми кожного дня згадуємо, чекаємо на його повернення. Хочеться просто обійняти його і плакати, плакати від того, що нарешті він буде з нами і ми його ніколи більше нікуди не відпустимо», - Оксана з такою теплотою розповідає про молодшого братика. Коли він народився їй було 13 років. Мама багато працювала. Батька не було. Тож обидві сестрички плекали свого улюбленого братика майже із пелюшок, оточивши його любов’ю і турботою.

Але і Юрко не залишився у боргу. Він швидко взяв на свої хлопчачі плечі усю чоловічу роботу по господарству – і корів пас, і свиней годував, і городи садив, і дрова рубав. Працювати доводилось чимало. Але хлопчина ніколи не скаржився. Ще й іншим примудрявся допомогти.

«Часом піде на базар за покупками для мами, аж бачимо - іде із сумками сусідки. Часто бабусям допомагав. Ніколи не міг нікому відмовити – і город викопає, і важкі сумки принесе, і по воду сходить. Всі знають нашого Юрчика, всі питають за нього зараз», - сестра Оксана згадує останні роки перед армією.

Юрко добре закінчив дев’ять класів, мав хист до математики, вивчився у Житомирському технікумі, планував своє майбутнє. Понад усе у житті хотів збудувати власний будинок, сім’ю завести, машину купити – жити звичайним життям. «Ми виросли без тата, а він хотів свою справжню сім’ю збудувати… З нього буде дуже гарний чоловік і батько», - Оксана ні на секунду не сумнівається у братові – він найкращий!

Жінка розповідає, що поки із Юрком був зв’язок, він встиг поділитись із рідними радісною новиною – хлопець зустрів на «Азовсталі» своє кохання. Дівчина стала для Юрія справжньою опорою і розрадою у найважчі хвилини його життя під час оборони Маріуполя. Вони дуже швидко покохали одне одного.

«Юра нам говорив: «Ви собі навіть не уявляєте, яка моя обраниця хороша, добра, гарна. Він так щиро її любить. А дівчина чекає коханого. Зараз вона живе у Києві. Дай Бог, щоб все у них було добре!» - сестра щиро тішиться за брата..

Коли був «жіночий» обмін, вона повернулась із полону і майже відразу знайшла рідних Юрія, приїхала до них в гості. «Така бойова, смілива! Поки була у нас стільки розповіла про Юрка! Коли ж я її запитала, за що вона його полюбила, то дівчина брата сказала, що за його доброту. Він приносив чай, коли вона хворіла, піклувався про неї. Так вміє тільки наш Юрко, наш коханий Ведмедик. Головне, щоб він повернувся. А там і будинок йому допоможемо збудувати, і сім’ю він свою створить і будуть жити щасливо. Ще все життя попереду!» - очі Оксани знову в сльозах, вона говорить про майбутнє...

Поруч із донькою у кріслі у вітальні сидить мама Юрка, Оксани і Таїсії Майя Костянтинівна. На колінах у жінки вмостилась маленький песик. «Це Лаванда – наша улюблена собачка. Порода цвергпінчер», - пояснює Оксана. Вітальня затишного будинку родини Поліщуків потопає у кімнатних квітах – мама обожнює квіти.

Навесні і влітку за квітами майже не видно їхнього будинку. А взимку квітнуть мамині вазони у кімнатах. Юрчик часто приносив матусі квіти – і вазони, і польові, і троянди.

Мама Майя без сліз не може говорити за сина. «Це такий біль у мами. Ми бережемо її. Вона народила Юрка у 48 років. Зараз плаче і молиться, чекає сина», - Оксана надсилає фотографії матусі – гарна білява жінка із охайною зачіскою і макіяжем посміхається сумною посмішкою на камеру. Майя Костянтинівна все життя важко працювала на горілчаному заводі, виховуючи своїх дітей одна. Обидві доньки, син, онуки – це її гордість. «Вона у нас Берегиня. Все робила для нас. Обробляла городи, худобу тримала, з ранку до ночі на роботі гарувала. Вона нас поставила на ноги», - Оксана намагається хоч якось розрадити маму. Влітку минуло два роки, як Юрчик був останній раз вдома.

«Наш Юрко з дитинства був таким добрим, хорошим Ведмедиком і зовні, і в душі. Таким і залишився зараз», - жінка надсилає дитячі фотографії брата. Маленького хлопчика тримає на руках мама. Обоє щасливі. Щира усмішка на зовсім дитячому обличчі, добрі очі… На наступних світлинах вже дорослий парубок, але все з тією ж наївною усмішкою. «Ось це з навчання, а це вже зі служби. А це ми із братиком і сестричкою разом, а це – із «Азовсталі», - на фотографіях Юрій у формі дивиться на світ все такими ж дитячими очима.

Український військовий Юрій Поліщук перебуває у полоні 562 дні. 23 лютого 2024 року йому виповниться 22 роки.