Олексій Макаров: офіцер, який не зрадив Присязі.

Донеччанин, офіцер Національної гвардії України, взяв зброю до рук ще 2014 року. Зразковий сім’янин: удома з родиною - добросердний і поступливий. Однак на роботі – людина дії: упевнений і конкретний. Коли у Маріуполі вже нічого не працювало, під російськими атаками Олексій із побратимами розвозили власні військові запаси продуктів і води цивільним людям, поки була така можливість. Так само годували під обстрілами маріупольців на Азовсталі. Багато цивільних ховалися саме на заводі. Одного разу він з побратимами потрапив під потужну атаку росіян, чотирьох хлопців сильно поранило. Олексій витягав їх. Цей процес зайняв кілька днів. Сам контужений, з переломом руки, Олексій доправив усіх до шпиталю – хлопців врятував і сам залишився живий. Снаряд влучив у будинок Східного району Маріуполя, де проживали тесть, теща і кішка доньки. В той район вже нікого не пропускали – навіть волонтерів.

На прохання дружини Наталії Олексій поїхав і вивіз з палаючої багатоповерхівки тваринку і батьків. Машина потрапила під обстріл, скло вибило, один побратим тоді був поранений. Попри поранення, хлопці виконували свої обов’язки перед населенням. У Маріуполі на той час вже не було ні мера, ні будь-кого з влади. Залишилися тільки цивільні і військові. Військові підтримували порядок у місті – запобігали мародерству. Допомагали літнім людям і сім’ям з маленькими дітьми – привозили медикаменти, провізію.

Невиразне фото Олексія під час виконання завдань. Всі світлини треба було видаляти з телефона. Інакше був великий ризик потрапити за грати або в полон до росіян.

Перед Великою війною офіцер Макаров обвінчався з Наталею. Священник

під час обряду сказав:

- Ваше кохання – велика рідкість. Щоб зберегти його – ви повинні пройти випробування.

І потім остаточно втрутились війна. Востаннє Наталя бачила свого Олексія 8 березня 2022 року. Чоловік привіз квіти їм обом з донькою.

-  Давай тікати звідси!- запропонувала дружина, бо вже відчувала горе.

-  Ні! В жодному разі, - прогнозовано відрізав Олексій, - в мене там - строковики. Я не можу їх покинути! Наталю, все буде добре! – Олексій обійняв і поцілував свою дружину. Бо хотів, щоб вона йому повірила.

Пізніше Наталя скаже журналістам, що це не історія війни, це – історія їхнього особливого кохання: «Ми розуміли один одного, ніколи не сварились. Часто, до війни, Олексій дарував квіти, підтримував в усьому – навіть у стрибку з парашута». Родина часто подорожувала – могли сісти в машину і поїхати будь-куди. На морі мали своє особливе місце: дерево, на якому Олексій прилаштував гойдалку. Пара любила втекти від усіх і побути там разом. Дочку Аню Олексій виховував по-хлоп’ячому: катав на танку, возив у тир, де особисто вчив стріляти. Дочка з двох років займалася ушу. Зараз вона, до речі, трикратний чемпіон України і чемпіон Європи з китайських єдиноборств. Однак горе, як і підозрювала Наталя, незабаром прийшло. І мало воно людську подобу. Цю сім’ю виказали росіянам сусіди, яким напередодні Олексій так само, як і всім, привозив провізію.

Вночі до Наталі прийшли п’ятеро осіб кавказької національності і побили так, що зламали жінці кілька ребер. Після цього Наталя з донькою виїхали з Маріуполя до Європи. У Болгарії прожили рік. П’ять місяців Аня не розмовляла взагалі, а потім сказала:

- Мамо, поїхали додому!

- Нашого дому вже немає, - гірко відповіла мама Наталя.

- Наш дім – Україна!

Наталя взяла карту, ткнула пальцем – влучила в Івано-Франківськ. Зараз Аня – студентка місцевого коледжу. Вчиться на криміналіста. Досягнення доньки – заслуга, зокрема, і її батька.

Олексія Макарова дуже чекає дружина Наталя. Вона каже, що її Олексій для неї – це ціле життя, це - необхідний кисень. Востаннє Олексій телефонував своїй дружині 17 травня 2022 року під час виходу в полон з Азовсталі. Він сказав, що переживе війну і будь-які тортури, лише б вона його дочекалась. Бо уже був час, коли він думав, що його дружина і дочка загинули. Сумує за татом також дочка Аня, хворі мама і теща, побратими. А також ми – всі українці.