Денис Кравченко загинув, бо понад усе намагався захистити дружину і доньку.

Він був надто справедливим і правильним, часто – навіть суворим. А ще – моральним і вольовим. Відповідав за свої вчинки і слова. Не боявся ні війни, ні воювати. Чітко знав для чого це робить, бо мав вірного друга дружину Оксану і віддушину - доньку Емілію. Заради них було варто. «Ми переможемо»! – запевняв друга Анатолія, рідного брата дружини. Всі вони колись жили в одному будинку у Горлівці, тож добре знають один одного і дружать з ранньої юності.

Денис Кравченко після армії одразу пішов працювати у Мічурінську виправну колонію №57. 2012 р. отримав диплом спеціаліста у галузі «Правознавство» у Горлівській філії Київського університету ринкових відносин. Згодом був призначений начальником охорони тієї ж Мічурінської колонії №57.

2014 року, коли почалась війна, дружина Оксана з донькою майже одразу виїхали до Маріуполя, де жили на базі відпочинку від підприємства, де працювала Оксана. На той час колонію у Горлівці майже захопили росіяни, їжу туди не довозили. Заклад обстрілювався практично з усіх боків. Денис жив у колонії місяць, не виходячи з неї. Одного разу зі співробітниками вирішив поїхати додому елементарно по продукти. В таку поїздку Дениса і його 3-х співробітників схопили денеерівці, кинули в багажник, возили містом, погрожували вбити – прив’язували до дерева, а поряд падали міни.

Непричетних на той момент до війни чоловіків звинувачували у здійсненні диверсій. На щастя, їм вдалося довести, що вони - не військові, а працівники колонії. Чоловіків відпустили.

Після цього випадку дружина Оксана переконала Дениса виїздити, бо у Горлівці уже господарює не Україна. Родина оселилась у Маріуполі. З серпня 2015 року Денис Кравченко влаштувався начальником відділу режиму й охорони СІЗО Маріуполя. 9 вересня 2021 року звільнився, бо вступив до лав Національної гвардії України.

24 лютого 2022 року о 4-й годині ранку Денис заїхав додому по «тривожну» валізу. Дружині сказав, що скоро почнеться війна. Він не боявся, його голос був чіткий і впевнений. 14-тирічна донька Емілія спала і ні про що не здогадувалась у сусідній кімнаті.

Потім Денис ще раз заїздив додому – 7 березня 2022 року. Він взяв цигарки. Поїхав і тоді навіть ніхто не здогадувався, що це був останній візит чудового чоловіка і батька додому. Більше родина його не побачить.

23 березня 2022 року дружина, на той час вже тиждень як виїхала з донькою в м. Дніпро, запитала Дениса у Телеграмі чи не збирається він виїжджати до них, бо дуже чекала та хвилювалась за нього. На що Денис відповів: «Не собираюсь, еще всех п***ров не перебили!»

25 березня 2022 року Денис востаннє вийшов на зв’язок.

Наступного дня заступник командира частини написав Оксані, що Денис Кравченко загинув у результаті авіаудару. З ним на завданні перебували ще 15 людей, вижили двоє чи троє. Тіло Дениса досі не передане родині, співпадінь по ДНК – немає. До своїх 39-ти років він не дожив рівно тиждень.

Зараз його дружина Оксана досі не може забути жахливий сон, що наснився їй в день загибелі чоловіка. Маленькі цуценята на столі, їх багато. Оксана бере їх до рук, але вони перетворюються на фарш, якій одразу сиріє.

Денис з 15-ти років ріс сиротою, його батьки мали інвалідність і померли рано. Не живе на цім світі і рідний брат.

Денис Кравченко дуже любив і вмів грати у шахи. Мав перший розряд. У дитинстві у його будинку у Горлівці жив відомий шахіст і гросмейстер, чемпіон світу з шахів 2002 року Руслан Пономарьов. Денис грав зі своїм знаменитим сусідом у шаховому клубі. А ще влаштовував турніри між працівниками СІЗО. Також він полюбляв грати у футбол. Вони з колегами із СІЗО ходили до спортзалу грати, а ще влаштовували турніри серед закладів Пенітенціарної служби. Денис вправно стояв на воротах та заробляв звання кращого голкіпера турніру. Грав з донькою у шахи і нарди. Денис мав багато грамот за несення сумлінної служби.

Зараз його донька Емілія робить колажі і слайд-шоу з фотографій батька. Добре, що є багато фотографій з кафе «Аляска» в Маріуполі, де надували штучного снігу і можна було кататися на шайбах. Добре, що є спогади про час, проведений разом. Бо родина була головним чинником і стимулом для Дениса Кравченка, бо заради їхнього безпечного життя він став Героєм.

Тіло Воїна, Захисника Маріуполя Кравченка Дениса Геннадійовича повернулося на Батьківщину.

Сержант, командир 3 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького баотальйону 12 бригади Національна гвардія України загинув захищаючи Україну при обороні Маріуполя.

Вічна вдячність, шана і слава Воїну!