Воїн Азову, спортсмен, романтик

Цього хлопця, красивого і сильного, вже немає серед нас. Він — майстер спорту з важкої атлетики. Працював тренером. За 2 роки до повномасштабного вторгнення вступив до полку Азов.

Євгеній Горбатий , позивний "Дуче" - загинув в Оленівці в ніч з 28.07-29.07.2022.

...Вони знали один одного і раніше, просто віталися в залі, ходили до спорткомплексу у Коростені. Але ближче познайомились за 2 роки до війни. “В липні 2020 року Женя вступив до “Азову”. Він наважився мені написати, вже коли служив, - пригадує Олена. - Ми  кілька місяців спілкувалися онлайн, поки він був на навчанні. А коли він приїхав у відпустку, ми почали зустрічатися. Він зробив мені подарунок, про який я мріяла — ожерелового папугу, ми його назвали Ріо.” Коли коханий зробив пропозицію, Олена і Ріо переїхали в Маріуполь, де служив Женя. За кілька днів до повномасштабного вторгнення Женю відправили на полігон. Навчання планувалися на 2 тижні. А Олена тим часом поїхала провідати батьків, залишивши папугу на подругу. І повернутись до Маріуполя більше не змогла. Почалися бойові дії. Підрозділ Жені був там. Тривали вуличні бої. Будинок, де вони щасливо жили разом, згорів, військову базу підірвали. Хлопці лишилися без верхнього одягу. Зігрітися могли, лише коли доводилося бігти, або від автоматів, коли стріляли. Чули, як кричать під завалами люди. Росіяни все обстрілювали і не давали їх рятувати. Було багато поранених хлопців, Женя зірвав спину, коли переносив поранених і загиблих. Йому було настільки боляче, що не міг вдягти бронежилет. Про все це Олена дізнавалася з коротких телефонних дзвінків. Згодом, аж через місяць дівчина дізналася, що подруга змогла врятуватися і виїхала з її папугою в село. “Женя в цей час вже був на “Азовсталі”. Я кажу: наш папуга живий! Він стільки всього пережив. А Женя пожартував: зробимо йому УБД”. В бункері, в якому був Женя, стояв старлінк, тож він був на зв’язку. Але в тому бункері не було запасів їжі. Одного разу хлопці знайшли кілька кавових зерен, подрібнили, як могли, і зварили кави. Інколи вдавалося варити кашу. Через голод хлопці були дуже знесилені. Женя кожного разу прощався. “Азовсталь” бомбили так, що хлопці гинули у бункерах. Він розумів, що з звідти два виходи — або померти, або потрапити до російської тюрми. Територія “Азовсталі” величезна. В бункерах, де була їжа, навпаки, не було зв’язку. Хлопці, що хотіли відправити звісточку чи подзвонити додому, під обстрілами долали відстань в понад 2 кілометри, аби добігти до старлінка. Бувало так, відправляли додому повідомлення що живі, а назад до свого бункера не добігали, гинули під обстрілами. “Женя прощався, а я вірила, що все буде добре, - каже Олена, - Я ходила на всі мітинги, була підписана на всіх політиків.” За три дні до виходу з Азовсталі хлопець був на зв’язку, доки не довелося перейти в інший бункер. Про полон Олена дізналася вже з новин. Але Женю не знайшла на жодному відео. Потім він зміг вийти на зв’язок вже з Оленівки. Хвилювався про родину, про те, що Корстень, де вони живуть, недалеко від кордону. “Женя мріяв про вищу освіту. Ми з нашою знайомою вирішили подати його документи до Академії внутрішніх справ, на факультет права. І документи прийняли. Він був щасливий,” - каже Олена. А потім пригадує, як дізналася про вибух в Оленівці. Росіяни опублікували списки загиблих, там був Женя. В СБУ повідомили, що списки не підтверджені. Це давало надію. Як розповіли свідки згодом, після вибуху росіяни не поспішали нікого рятувати, а перш, ніж надавати медичну допомогу тим, хто вижив, складали ті списки. Поранених вивозили вантажівками, вони гинули в дорозі. Рідні не вірили у загибель Жені, навіть тоді, коли хлопці, що вийшли з полону, розповідали, що він загинув. Не вірили, коли це підтвердив його командир. Доки не отримали остаточне підтвердження аналізу ДНК. “Осколкові травми в області грудей і живота, несумісні з життям. Думаю, що він загинув уві сні. Тіло повністю обгоріло. Найтяжче було сказати мамі...” - каже Олена.

“Він був дуже цілеспрямованим і завжди досягав поставленої мети. Хотів стати майстром спорту з важкої атлетики і став ним, хоча це далося йому важко. Мріяв стати майстром спорту міжнародного класу. Якби не війна, то став би. Захотів вступити до “Азову” і вступив”, - каже друг дитинства Олександр. Хлопці дружили з підліткового віку, разом займалися спортом. Самі майстрували спортивне знаряддя, турніки, бруси і навіть штанги. Займалися за будь-якої погоди. “Його спортивна кар’єра почалася у мене в дворі, - розповідає Сашко, - В селі нас ніхто не підтримував, там треба працювати, а не спортом займатися. Але ми не зважали, продовжували. Женя міг згуртувати навколо себе людей, був чесним і прямолінійним, його поважали. Я вірив, що він живий. Розшукував його через все, що можна. Востаннє говорили, коли він був на Азовсталі. Я сказав: тримайся. Він сказав: вже нема за що... А потім він мені наснився, сказав, що тепер має все, про що мріяв. Я зрозумів, що сталося щось недобре.”

Про Женю важко говорити у минулому часі, каже його племінниця Дарина. Вона на 10 років молодша, Женя їй як брат. Заплітав їй коси і дозволяв інколи не йти до школи. А вона їздила на всі його змагання, підтримувала, йому це було дуже важливо. І він завжди займав призові місця. Жені була важлива підтримка родини. Особливо, коли вирішив піти в Азов. І родина його підтримала, бо поважала його вибір. “Для мене він живий. Хоч і підтвердився тест ДНК, тіло ховали в закритій труні. А я все одно не вірю. Його мама дуже важко переживає втрату ”

...Папуга Ріо, якого вдалося вивезти з окупації, ключі від маріупольської квартири, що згоріла — це пам’ять про Женю і щасливий час, прожитий разом, каже Олена. А ще — скріни з їхнього листування. І вірші. Він хоробрий, сильний, сміливий, справжній воїн і одночасно чуйний і романтичний. Олена зберігає кожен вірш, кожне повідомлення.

Случайніх встреч на свете не бывает,

Я понял это раз и на всегда.

Я о тебе мечтал ночами,

И вот теперь сбылась моя мечта.

Ты рядом, ты прекрасна, словно чудо,

И хорошо мне так, как никогда.

Как долго я искал тебя повсюду, 

А ты все время рядышком была.

Ты словно воздух свежий, мне нужна.

Ведь для меня все в мире изменилось

В тот миг, как только встретил я тебя.

Горбатий Євгеній Сергійович, 1 мінометний взвод, мінометна батарея, 1 батальйон оперативного призначення. Народився на Херсонщині, жив у селі Вигів недалеко від Коростеня. Загинув в Оленівській колонії в ніч з 28 на 29 липня 2022 року. Його мали поховати на алеї слави у Коростені.