До Дмитра Агаркова завжди можна звертатися по допомогу: ніколи не відмовить

Таких людей, як Дмитро Агарков треба ще пошукати: щирий і добра душа. Так про нього відгукується двоюрідний брат Михайло. Він згадує свого кузена з особливою теплотою. Каже, що той завжди посміхався. Дмитро любить допомагати людям. І не тільки їм: одного разу, коли цим двом братам було по 15 років, вони їхали на мопеді на річку. Михайло – за кермом, Дмитро – ззаду, ще й цуценя тримав у руках. Але кермувальник не потрапив у колію і мопед упав разом з пасажирами. Та Дмитро так хвилювався за чотирилапого пасажира – обійняв його обома руками і вискочив з мопеда. Сам забився, але собаку Дмитро врятував.

Влад, який дружить з Дмитром 10 років переконує, що той – чудовий друг, завжди підтримає у будь якій ситуації: до Дмитра сміливо можна звертатися по допомогу, він ніколи не відмовить. Розсудливий. Ніколи не робив поспішних висновків. Перед тим, як щось зробити, Дмитро завжди думає.

Одного разу хлопці поїхали на «Жигулях» кататися містом. На повороті Дмитро перемкнув коробку передач і так вийшло, що сама коробка вилетіла і залишилась у його руках. Дмитро однією рукою кермував, в іншій – тримав коробку. Він здивовано поглянув на хлопців, на дорогу, на коробку. Збоку виглядало дуже смішно. Хлоп’ячі пригоди, хлоп’ячі історії – у юності зазвичай закінчуються добре. Тоді хлопцям допоміг тато Дмитра – всі гуртом вони відтягли ті «Жигулі» на СТО.

Дмитро народився у квітні, 2001 року, містечку Гадяч на Полтавщині. Мама тішиться, що він ріс спокійним і врівноваженим хлопцем. Друзі називали його «дипломат» або «шахіст» - за постійну розсудливість і поміркованість в ухваленні будь-яких рішень. Дмитро любив і любить спорт. Тривалий час після школи і під час навчання в училищі проводив біля турніків. Хорошист у школі, Дмитро мріяв про вищу освіту. Почав шукати себе вже після 9-го класу: спочатку вступив у Полтаві в училище, щоб вчитися на екскаваторщика-машиніста. Та по завершенні рушив працювати на мийку. Справи на роботі йшли у Дмитра непогано, намічалося навіть кар’єрне зростання: його мали призначити адміністратором. Та прийшов час іти в армію і Дмитро Агарков пішов. І так потрапив у Маріуполь у частину 3057. Після року строкової служби Дмитро усвідомив, що ось він і знайшов себе нарешті – вирішив підписати контракт. Мамі Дмитро казав, що Маріуполь – велике місто, він зможе піти далі вчитися або на юриста, або далі - на кадрового військового. Причому, завдяки контракту, зможе своє навчання оплачувати сам.

Маріуполь Дмитрові дуже сподобався, у нього з’явились нові друзі. Про старих він також не забував – радо і охоче запрошував до себе.

24 лютого 2022 року рано-вранці Дмитро набрав Михайла:

• Брат, почалася війна. Будь обережний.

Через велику кількість завдань і роботи Дмитро не міг говорити довше.

У цей час у Полтаві мама Оксана, збираючись на роботу, отримала повідомлення від мами друга Дмитра: «Ви говорили зі своїм сином? Подзвоніть йому». Ще сирени у Полтаві не лунали, пані Оксана не розуміла, про що йдеться. Вона подзвонила до сина – на той час він і його побратими насипали у мішки пісок і закладали ними вікна. Дмитро не мав часу на розмови, але підтвердив матері:

• Війна!

• Я ще нічого не розумію, збираюся на роботу, - розгублено відповіла мама.

• Яка робота, мамо? Маріуполь атакують з неба і моря, сирени лунають безперервно. Не можу говорити, наберу тебе за першої нагоди.

24 лютого 2022 року о третій годині ночі Дмитра і його побратимів підняли по сигналу тривоги і наказали прибути якомога швидше у частину. Дмитро за 15 хвилин вже був на місці. З собою взяв телефон і зарядний пристрій. Навіть документи удома лишив, забув про них. Однак тоді він ще не знав, що у свою орендовану квартиру у Маріуполі він більше ніколи не повернеться.

2 березня Дмитро подзвонив до матері й емоційно розповів, що по них ціленаправлено працює авіація. І частину треба було негайно покинути. Дмитро записав матері відео, де повідомив, що за ними росіяни буквально полюють і їх усіх можуть знищити. Він з побратимами потрапив на Азовсталь. Раз на тиждень Дмитро надсилав смс зі словами «Я - живий». 

27 березня Дмитро зателефонував матері і вона зрозуміла, що він з нею прощається. Її син ніколи ні на кого і ні на що не жалівся. Він досить емоційно сказав, що ситуація – вкрай тяжка. І скоріше за все, він уже не зателефонує. Попросив зберегти його фотографії. Просив поговорити з бабусею, казав їй всілякі настанови стосовно здоров’я. Переказував вітання батькові. Дмитро прощався. І потім зв’язку з ним дійсно не було. Мама Оксана шукала його у списках загиблих і полонених, однак знайомого прізвища не знаходила.

24 квітня 2022 року на материн телефон надійшла смс з невідомого номера: «Добрий день. Мене звати Славік. Я – друг Вашого Діми. Я зним служу. Ваш син – живий, з ним все нормально». Мама попросила Славіка передати, що з ними теж все нормально, щоб Діма не хвилювався. Також перекинула молитву, псалом 90. Попросила хлопців молитися.

І знову – жодних вістей.

18 травня 2022 року матері Оксані зателефонували і повідомили, що Дмитро Агарков – живий і перебуває в полоні.

Чудову людину і найкращого друга Дмитра Агаркова, до якого можна звернутися за допомогою, ніхто в Україні не забув. Михайло, Владислав, Однокласниця Юлі, само собою – мама, бабуся, батько – всі з нетерпінням чекають Діму вдома.