Інтерв'ю військового музиканта Сергія Алексуна після повернення з полону

Військовий музикант Сергій Алексун на обороні Маріуполя з перших днів повномасштабного вторгнення РФ

Музика та військова справа, такі різні сфери, але у нашого головного героя музика на полі бою була наче щитом. Ми вкотре переконалися, що українські захисники можуть не лише мужньо та впевнено захищати нас, а ще й так вміло поєднувати свої таланти навіть в найскладніші часи.

- Як ви вирішила стати військовим ?

- На службу до військового оркестру мене запросили хлопці з якими я працював на попередньому місці роботи у 2018 році, це був дуже хвилюючий момент, тому що раніше я ніколи не служив у війську, проте я вирішив для себе що бути військовим, хоч і музикантом, це є дуже престижно.

- Як ви поєднували музику та військову справу?

- Поєднання служби та музики виходило дуже цікаво - більшість часу ми присвячували репетиціям, підготовці музичних програм до різних виступів та концертів, але як і усі інші підрозділи, ми їздили на військові полігони(стрільби), ми вивчали як використовувати зброю, також ми заступали у наряди по частині, та брали участь у всіх заходах військової частини, йдеться про "розводи" по службі, шикування, тощо.

- Що найважчим було під час оборони Маріуполя?

- Саме для мене найважчим під час оборони Маріуполя були кілька речей, на початку це було усвідомлення що бої за місто проходили у самому місці та усвідомлення розмірів тієї шкоди, яку загарбники завдають як міській інфраструктурі так і населенню міста. Також було важко розуміти що під час проведення боїв мої батьки знаходились теж у місті, і це трохи заважало та відволікало. Ну а трохи пізніше, коли ми опинились у повному оточенні, саме розуміння цього факту було, я гадаю, найважчим.

- Як ви потрапили до полону?

- У полон я потрапив 16 травня, після отримання наказу про складання зброї, на той момент я вже був поранений, тому у полон на носилках мене виносили мої побратими

- Можете , розповісти як проходили ваші дні у полоні , більш детально щоб люди зрозуміли весь сенс проблеми ( вибачте за таке питання )

- Час перебування у полоні я можу охарактеризувати як "день бабака". Перебування у суцільному вакуумі, нерозуміння що буде завтра. Як я казав раніше, я був важко поранений, і я перебував у лікарні у місті Донецьку. Увесь час полону я був повністю неходячий, як і ті хлопц,і що були зі мною у палаті, тому якогось різноманіття у нас не було.

Розклад був незмінний, з ранку сніданок, після сніданку, якщо приходив час - перев'язки, потім вільний час до обіду, з обіду до вечері знову вільний час, і так по колу. Інколи траплялось щось почути від персоналу, ми постійно прагнули отримати хоч якусь інформацію, тому що те що нам розповідали працівники лікарні та так звані "днривці" зовсім не співпадало з об'єктивною реальністю. Допомогла триматись віра у те, що нас обов'язково обміняють та що про нас не забули, та підтримка один одного між полоненими воїнами з якими я перебував разом.

- Яким чином ви отримали поранення ?

- Поранення я отримав на самому заводі Азовсталі, під час пересування між бункерами, на той момент я знаходився на бункері, де був розташований особовий склад нашої частини, отримали наказ зробити вилазку за питною водою, та потрапили під ворожий обстріл. Результатом цього обстрілу стало моє поранення, а саме - роздроблення кульшового суглобу.

-Чи достатньо вам надають медичну і психологічну допомогу?

- Так, після обміну я отримав повну лікарняну допомогу, переніс вже 2 складні операції, та вже перейшов у період реабілітації. На даний момент я ще перебуваю на лікуванні

- Якими були ваші емоції та що ви зробили найпершим коли повернулися на батьківщину?

- Ну як би то не було банально, але першим що я зробив - це були телефонні дзвінки дружині та мамі, зі словами "любі, я на батьківщині". Це було найважливіше на той момент

- Щоб ви порадили кожному герою після повернення з полону ?

- Тим хлопцям, які повертаються, я би порадив не занурюватися глибоко у себе, не закриватися, намагатись якомога швидше повернутися у нормальний емоційний стан, в жодному разі не падати духом. Чому я кажу саме про моральний стан - тому що там, у полоні росіяни займаються саме тим, щоб перемогти нас усіх морально, зламати, перетворити на в'язнів. На сьогодні наші перебувають у полоні вже більше року, і це дуже багато, тому що навіть 1 день у полон -і це вічність, а те, через що проходять зараз наші хлопці - це як жахливий сон, який для них ніяк не закінчиться.

- Чи важлива підтримка кожного українця для військових та що крім підтримки можуть зробити люди ?

- Підтримка дуже важлива, кожна людина підтримує настільки, наскільки в неї є можливість. Я був вражений, саме ставленням до нас, тому що коли ми перебували в оточенні, ми не мали змоги зрозуміти наскільки люди знають про все те, що коїться у Маріуполі. І це відчуття розуміння нас дуже сприяє одужанню та поверненню у свій звичайний стан, починаючи від людей які допомагають у лікарнях, закінчуючи незнайомими людьми, що кажуть слова подяки на вулицях міста. Нині, поки я знаходжуся на лікарняному ліжку, я намагаюсь допомогати донатами на різноманітні збори воїнам, що зараз перебувають на фронті, тому що наша сила - саме в єдності, і поки ми єдині ми непереможні!

розмову провели Яна Голышева і Оля Синюк