Трагічна історія полону Миколи Горобченко

25 березня 2022 року мені надіслали відео кадировці про те, що мій чоловік Микола Горобченко потрапив у полон. На відеозаписі він був з призовником Дмитром Літвіновим зв’язаний наручниками. Мій чоловік був роздягнений до пояса. На записі видно сліди побоїв та катувань на обличчі мого чоловіка. Його примушували говорити завчений текст:

«Пацани, вам потрібно здаватись. Ахмат – сила! І навіть не думайте щось зробити, і як ми. Ми хотіли здатись, нам не дали», - говорить на відео Микола Горобченко.

«Кто вам не давал сдаваться» - перепитує невідомий голос за кадром.

«Наші командири не давали здаватись», - відповідає Микола Горобченко.

«Какое подразделение у вас?» - перепитує невідомий.

«ВЧ 3057. Нашого командира Москаленка капітана вбило. Його вже немає. Немає роти другої. Всі розбіглись», - продовжує Микола Горобченко.

«Значит, ти совітуєш всєм сдаваться, да?» - наполегливо перепитує невідомий голос за кадром.

«Звісно, здаватись і жити в мирі», - продовжує Микола Горобченко.

«Ви поняли, что Ахмат – сіла, да?» - знову наполегливо перериває невідомий голос за кадром.

«Так, ми зрозуміли», - відповідає Микола Горобченко разом із Дмитром Літвіновим.

«Как работаєт Сомалі?» - питає невідомий.

«Він просто приходить, дає вказівки і їде», - відповідає Микола Горобченко.

Я декілька днів відходила від шоку і потім зателефонувала у частину. Надіслала їм відео і вони занесли мого чоловіка у списки військовополонених.

Орієнтовно 10-12 листопада мені зателефонували з Києва і сказали, що є тіло, яке за описом і ДНК схоже на Миколу Горобченко. Я приїхала у Київ чи 13 чи 14 листопада і одразу пішла в прокуратуру. Спочатку відбувався допит, а потім – впізнання.

17 листопада ми були на впізнанні. Це був просто шок. Мені потрібно було піднятись у вагон, де знаходились пакети з загиблими людьми. Ми знайшли номер, відкрили пакет. Це був мій чоловік. Впізнала я його по татуюваннях. Тіло майже все було з’їдено хробаками. Він такий був, як на відео – без верхнього одягу.

Я звернулась у прокуратуру і написала заяву, що хочу зробити розтин. Розтин було проведено. У результатах йдеться, що мій чоловік був застрелений.

Експертиза тривала з 28 листопада по 23 лютого 2023 року. «Смерть Горобченко М.О.наступила внаслідок наскрізного проникаючого вогнепального кульового поранення в ліву плевральну порожнину ушкодженням лівої легені, м’яких тканин та сьомого ребра зліва з внутрішньо та зовнішньою кровотечами. Крім того, експерти виявили повний розрив сугубої капсули під’язикової кістки справа. Згідно висновків експертів під’язикову кістку зламали прижиттєво за допомогою тупого предмету».

З моменту, коли мені прислали відео, десь протягом місяця надсилали фотографії вбитих хлопців. Говорили, щоб я зібрала всіх, у кого хлопці в полоні в Маріуполі, щоб ми йшли на Банкову і проводили мітинги з вимогою завершення війни, щоб наші хлопці здались. Зрозуміло, я цього не робила.

«Попроси, щоб Україна здалась; чоловіка з полону забирати плануєш; як справи у чоловіка; привіт від чоловіка; чоловік щось твій схуд, від’їсться на російських харчах. Шкода, що більше його не побачиш; Коля знайшовся, в полоні, вбивав росіян в Маріуполі. Все вам Донбас!; Привіт, Колю не чекай, він відвоювався!; Ти Колю впізнала? Він сказав, що ти його дружина. Я чеченець, він в полоні у нас. Сьогодні мають розстріляти його», - такого змісту повідомлення надходили після того, як було оприлюднене відео з катуванням Миколи Горобченко.

Був такий випадок влітку. На вайбер мені зателефонували. Невідомий чоловік говорив до мене українською мовою. Вони просили з мене 100 тисяч гривень. А Микола у мене російськомовний був. Я написала повідомлення, що я хочу фотографію і відео сьогоднішнє, що він живий. А потім будемо спілкуватися далі.

Останній раз я бачила Миколу 9 березня. Ми знаходились у будинку культури моряків в порту з дитиною. Зв’язку вже не було. Він додзвонився моїй сестрі в Одесу. І вона сказала, де ми з Анею перебуваємо. Після того він приїхав. Це було 9 березня. Ранок. Микола приїхав з водієм на машині, привіз нам сухпайок. Сказав, що знає, що голод. Ми з ним поплакали. Він був буквально декілька хвилин, сказав: «Ти не уявляєш, що робиться у місті – пали всі документи». Справа в тому, що я колишня військова. Я була списана перед війною за станом здоров’я.

Микола не палив, не пив, займався спортом. З ним був на відео був призовник Дмитро Літвінов. Він дружив з призовниками, вони до нього звертались, він їм давав телефон зателефонувати. Приносив додому фліски їхні. Я всім прала. У перший день війни, коли він умовляв мене поїхати, тоді була евакуація родин військовослужбовців, я відмовилась. Це для всієї України війна почалась у лютому 2022 року. А ми служили, Коля взагалі з 2015 року, я з 2018 року і ми весь час були на гарячих точках, ми думали, як усі, що далі вони не пройдуть і це все швидко закінчиться. Хлопці були мотивовані, ніхто не хотів йти. Він просив спалити всі документи або закопати їх, щоб ніхто не знав, що я маю учасника бойових дій, щоб я спокійно виїхала з дитиною.

Я вивезла всі документи. 16 березня, коли бомбанули по драмтеатру, мої друзі-лікарі з лікарні водників прийшли і сказали, що у них місце. Тільки без речей і без нічого. Ми побігли додому, зібрали в рюкзак всі документи, ноутбук. Все по видаляли з телефонів. У мене було дуже багато відео, на яких можна було побачити, що відбувалось у Маріуполі в перші дні війни, як російські танки били по багатоквартирним будинкам. Але перед виїздом ми все видалили. Ми проходили 18 блокпостів, поки доїхали до Запоріжжя. Ми дивом вижили. Думаю, не даремно, бо маємо про це говорити, як все це було.

Зв’язку у нас не було з 1 березня. Ми прожили у підвалі з 26 лютого до 16 березня 2022 року.