Кохання серед війни.

“До того часу, коли я 18-річною почала зустрічатися з Сашком Уреном, вважала всіх військових бездушними, цинічними, брутальними і навіть жорстокими, - каже 21-річна Аліна, уродженка Маріуполя, яка вже понад рік мешкає в Харкові.- Ще я була впевнена, що вони ніколи не бувають удома: цьому заважають вічні патрулювання, добові наряди, чергування на блок-постах. По факту виявилося, що Саша - ніжний, романтичний, суперуважний і домашній. Служба таки дає змогу займатися домашніми справами. Якщо, звісно, йдеться не про війну і не про полон...”.

У рідному Маріуполі дислокувалося безліч військових частин, і не дивно, що приазовські дівчата часто закохувалися саме у військовослужбовців. І навпаки. Подруга Аліни зустрічалася в Маріуполі з молодим лейтенантом, а його товаришем по службі виявився Сашко Урен.

Він випадково побачив на мобільному подруги світлину Аліни і побажав із нею познайомитися.  “Я глянула фото Саші - і, хоча мала негативні стереотипи, погодилася, - згадує Аліна. - На фотографіях він виглядав позитивним і душевним”.

Виявилося, що “творчий почерк Саші” - це величезний букет червоних троянд, привезений ним зненацька до Аліни на роботу в піцерію, це буквально знімання з неї взуття і взування його, якщо вона дуже втомлена, годування за графіком дослівно з ложечки, коли вони обидва захворіли на коронавірус і були дуже мляві, готування чудових страв, коли дівчина, кухар за освітою, порізала собі руку.

“Також було дуже приємно спілкуватися по відеозв’язку з його мамою-харків’янкою, - згадує Аліна. - Від неї я дізналася, що Саша емоційний, непосидющий, комунікабельний, веселий. Коли йшлося про зустрічі з родичами чи друзями, Сашко був “душею компанії” і красиво співав...”.

Відтворюючи в пам’яті січень і початок лютого 2022-го року, Аліна каже, що ті телеканали, які вони з хлопцем переглядали, чомусь постійно транслювали фільми про Другу світову. І якось, дивлячись один із них, Саша запитав кохану: “Ти мене будеш чекати з Війни?”. “Я замислилася, скільки теоретично витримала би, - каже Аліна. - За два тижні до початку повномасштабного вторгнення я й уявити не могла, що чекання буде не кіношним, а справжнім”.

У колі друзів та колег Сашка постійно велися розмови про новий виток Війни. Зрештою, вона тривала з 2014 р, і, до речі, ще одна подруга Аліни втратила там у 2018-му свого першого хлопця. Але як же не хотілося вірити у найгірше...

24 лютого 2022 р. сержанту Олександрові Урену зателефонували з роботи і сказали, що повномасштабне вторгнення таки почалося. Він зразу ж наказав Аліні евакуюватися з Маріуполя. “Але я відмовилася, - згадує дівчина.  - Чому я маю покидати рідну домівку, та ще й без коханої людини?

Я його тоді перехрестила на прощання (хоча раніше такого ніколи не робила) і сказала, що оскільки виходжу з квартири остання, то наш спільний ключ від квартири поки що тимчасово буде у мене”.

Потім у місті оголосили повітряну тривогу. Пара у перший день повномасштабного вторгнення ще не знала, що вона триватиме місяцями... 24-го ж Аліна поїхала до своїх батьків в інший район Маріуполя, а там уже не стало світла, почалися постійні обстріли градами і зник Інтернет-зв’язок.

“28-го лютого до нас із батьками прийшли бійці ЗСУ і сказали виїжджати з міста, - ділиться Аліна. - Ми категорично відмовилися. Правда, поїхали на нашу з Сашею квартиру, бо там іще був зв’язок, світло і вода. Але мама наступного дня таки повернулася до тата, та й і я разом із нею”.

Потім почалися взаємні смс і зідзвонювання, але Сашко до квартири вже не повертався.