Історія, яка розкриває силу любові та відданості в умовах війни та розлуки.

16 травня, коли Олег вийшов із «Азовсталі», у нього народився син

За вікном вересень 2023 року. У невеличкому містечку Шведт, яке розташоване в північно-східній частині Німеччини у таборі для біженців гамірно. Всі кудись поспішають. Молода блондинка з виразними рисами обличчя і небесно-блакитними очима сидить на лавочці і намагається втримати на руках непосидючого блакитноокого малюка: «Скажи Максимко: «Та-то, та-то!» - голосно повторює вона. Хлопчак в цей час виривається і пробує кудись утекти, посміхаючись усмішкою свого тата.

Батька, українського військовополоненого Олега Соломка, півторарічний Максимко бачив лише на фотографії. А ще - чув його голос у записах на телефоні мами. Хлопчак народився у Німеччині. Тут він зробив свої перші кроки, тут він навчився промовляти свої перші слова. Через два дні Максимко із мамою поїде в Україну – на Батьківщину, яку ціною власної свободи обороняв його тато-герой. Але про це він ще не знає, як не знає, що таке сигнал повітряної тривоги чи страшний звук вибухів. Ці звуки він чув лише в утробі матусі.

Тієї страшної ночі – 24 лютого 2022 року Олег Соломка прокинувся по тривозі, він міцно обійняв свою вагітну дружину і о 3 ночі поїхав у військову частину. Чоловік пообіцяв, що повернеться через два-три тижні. З того дня Ольга не бачила свого коханого.

24 лютого вже вдень Олег зателефонував і сказав Ользі їхати до батьків у село, яке знаходиться недалеко від Маріуполя. Жінка зробила так, як просив її чоловік.

«У селі не було зв`язку, я ніяк не могла з ним зв`язатися, не знала, що він і де», - згадує перші дні війни моя співрозмовниця. Час ішов, звістки від чоловіка не надходило, тож вагітна Ольга вирішила їхати шукати найближчу лікарню, де б можна було народити дитину. Жінці сказали, що народжувати її повезуть у Донецьк. «Я коли це почула, то швидко втекла. Ми приїхали додому і вирішили виїжджати», - продовжує свою розповідь жінка. Спочатку доїхали до Запоріжжя, потім – до Польщі, де зупинились у церкві. А далі поїхали до Німеччини, де Ольга і народила свого Максимка.

Вже коли Ольга була на території Німеччини вона отримала довгими місяцями вимріяне повідомлення від чоловіка. Олег завжди намагався заспокоїти свою дружину. Так було і цього разу. Перебуваючи на «Азовсталі», чоловік відправляв своїй коханій усміхнені фотографії. «Все буде добре! Бережи себе! Я тебе люблю», - на відстані кожна літера, кожне слово заміняє цілі години розмов.

Ці голосові повідомлення, ці фотографії Ольга переслуховує-переглядає у найважчі хвилини.

Ольга народила Максимка 16 травня 2022 року. Вона встигла написати чоловікові про те, що у неї вже почались перейми. Після цього повідомлення Олег вже був не на зв`язку. 16 травня 2022 року українські військові вийшли із «Азовсталі» і потрапили у російський полон. Трохи згодом Ользі таки вдалося переслати фотографію сина своєму чоловікові. Допомогла подруга, хлопець якої Павло разом із Олегом був у полоні.

Пізніше Павло повернувся із полону і розповів Ользі про те, як плакав Олег коли побачив новонародженого Максимка. «Він вперше у житті навіть викурив цигарку!» - Ольга вже сама не стримує емоцій.

«Я хотіла малюка назвати Михайликом, а чоловік хотів Максимком. Ось я і назвала його так, як хотів чоловік», - ділиться своїми найсокровеннішими спогадами молода матуся. Ми спілкуємось через Інтернет. Ольга говорить, що вже склала валізи і їде додому. Додому – це не у Маріуполь. Туди Ольга не хоче повертатися навіть після того, як місто стане знову українським. Багато людей роз`їхались, ще більше загинули. Жінка перший час планує жити у батьків своїх друзів у Києві. «Буду ходити на всі акції, буду робити все можливе, щоб Олег по швидше повернувся додому», - радісно говорить про свої плани Ольга.

Далі Ольга поринає у спогади: «Олег дуже любить грати на гітарі, він намагався і мене навчити та в мене ніколи не виходила і ми вирішили краще він буде грати для мене, а я із задоволенням буду слухати.

Ще він бездоганно знає англійську і французьку мови, вчив німецьку. Ще ми дуже хотіли двох дітей, хлопчика та дівчинку, все про що він мріяв - це мати сім'ю. Він дуже добрий, гарний, розумний, веселий та сильний. В нього дуже добрі очі та гарна посмішка, навіть коли йому було дуже важко він завжди посміхався для мене, я дуже хочу знову побачити його».

Ользі Соломка 22 роки, вона народилась і виросла у Маріуполі. Тут вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. 6 листопада 2021 року Олег та Ольга одружились. Вони жили щасливим сімейним життям у затишному будиночку неподалік Азовського моря. Олег багато працював, ходив на службу, а у вільний від роботи час прибудовував ще одну кімнату до будинку, очікуючи поповнення у сімействі… Трохи більше, ніж через три місяці, почалась повномасштабна війна. Будинок, у якому родина Соломка прожила найщасливіші миті свого життя, зруйнували і розграбували окупанти. «Без вікон, без даху, із позначками «Z». Я ніколи не зможу на це дивитися», - не стримує сліз жінка.

Ольга говорить зі мною чистою українською мовою. Запитую, чи не філолог, раптом, за освітою. Відповідає - медсестра. А далі пояснює, що коли чоловік був у полоні вона вирішила, що більше ніколи не промовить жодного російського слова: «Олег і перед війною вільно розмовляв українською. Тепер же ми ніколи не говоритимемо російською. Я не хочу, щоб наш малюк чув цю мову. Після того, що сталось...»