Після танцювальної зали став на захист Батьківщини

Галина Юхимівна довго вдивляється у вікно. На календарі листопад 2023 року. Випав перший сніг, який припорошив старі сімдесятирічні дерева великого саду. Подружжя живе у місті Овручі у просторому, затишному будинку, де виросли їхні доньки Людмила і Наталя, тут зростали і їхні онуки: Леонід, Єва, Аврора і Злата. Всі онуки росли, як рідні, у цьому великому домі. Тут вони разом пережили найщасливіші миті свого життя.

Аврора, яка зовні дуже схожа на Льоню, така ж чорнява, підходить до бабусі Галі і ніжно обіймає її: «Бабусю, ти не переживай, наш Льоня сильний, він все витримає і повернеться».

Бабуся і дідусь часто згадують про свого старшого онука Леоніда, який не був вдома від літа 2021 року.

Леонід проходив строкову службу у військовій частині НГУ міста Маріуполя. 24 лютого 2022 року він разом з іншими, такими ж строковиками і професійними воїнами, став до оборони міста Маріуполь. Він побачив і відчув на собі весь жах війни.

Бабуся і дідусь пишаються своїм онуком. З гордістю розповідають про його таланти, успіхи та досягнення.

Хлопчика назвали на честь дідуся, Леонідом. Вони і справді схожі ззовні і характером. Дідусь дуже хотів, щоб хлопець виріс сильним і мужнім. Леонід з шести років відвідував спортивну школу з боротьби  “Карате”.

Леонід закінчив хореографічний факультет київського університету ім. Б. Грінченка по спеціальності “хореографія”. За час навчання був одним з солістів університецького театру. Його викладачем з бальних танців був славнозвісний хореограф Чапкіс. Леонід пишався тим, що він вчився у таких чудових викладачів. З захопленням розповідав про те, які його викладачі талановиті, як відмінно знають свою справу. Це справжні майстри.

Дипломна робота була дуже незвичайна. На тему: “Особливості становлення і розвитку соціального танцю в стилі лінді-хоп.” Це мало бути грандіозне дійство, ціла вистава. Але захист дипломної роботи припав на час пандемії, тому танець він ставив зі своєю колишньою партнеркою.

Хлопець займався бальними танцями з дитинства. У десять років він мав свій перший серйозний виступ на великій сцені у місцевому будинку культури. Було безліч виступів, безліч конкурсів. Підтвердження тому — 36 медалей і дипломів здобутих на змаганнях. Відвідував музичну школу по класу баяна. Коли вийшла книжка «Майбутнє Житомирщини– талановиті діти», Леоніду було присвячено цілу сторінку.

Хлопчик зростав у любові. Тітка Наталя була студенткою, коли Леонід народився. Вона постійно їздила додому, щоб побавитися з дитиною. А коли народилася її старша донька і підросла, діти були вже нерозлучні. Тітонька з захопленням розповідає, як вони з Леонідом ходили в сплав на катамаранах по Дністру, як ходили в гори і лазили в печери. Згадує як всі хвилювалися за Льоню перед вступними іспитами, і як він вразив своїм танцем екзаменаційну комісію на творчому відбірковому конкурсі.

Під час навчання в університеті хлопчина побував з виступами в Китаї, в Саудівській Аравії. Яскраві виступи українських студентів на закордонних сценах подобались місцевій аудиторії. Танцюристів запрошували знову і знову.

Колишня партнерка Наталія розповіла, як вперше вона прийшла на заняття і як їй подобалося, як Льоня танцює. А через деякий час вона вже танцювала в парі з Леонідом. Заняття проводив Паша Рафікович. Діти любили свого молодого тренера, який зараз, як і його брат, теж хореограф, захищають Україну. Наталка розповіла, як Леонід поставив танець “Танго” на її шкільний випускний. Її вразило, як Льоня прораховував детально кожен рух. Він знав, як передати танцем всі деталі: стан душі, хвилювання, емоції.

Під час пандемії не було можливості виїхати на гастролі за кордон, тому він влаштувався працювати в компанію Фокстрот. На роботі був дуже відповідальний і чесний. Коли прийшла повістка, з роботи категорично не хотіли відпускати його.

Співробітниця Леоніда Ольга розповіла, що на роботі його всі чекають і хвилюються. Що він позитивна і хороша людина, ніколи нікому поганого слова не сказав. І коли він повернеться з полону, то вона обов'язково його провідає.

Людмила, мама Леоніда, часто переглядає фотографії сина і плаче. Вона розповіла, який він серйозний і відповідальний. У нього дуже багато друзів, його всі дуже поважають. Леоніда дуже люблять його сестри: Злата, Аврора і Єва. Авторитет брата - беззаперечний. Слова Леоніда для сестричок - закон. Він ніколи дівчаток не ображав, навіть голос на них не підвищував. У нього було так багато планів, він хотів далі вчитись. В армії, попри мамині переживання, було все добре. Знайшов нових друзів. Із  (https://t.me/vuzvil/1559) захопленням розповідав рідним про них.

Приємно було почути, що його фото на Дошці пошани військової частини. Ні разу не пожалкував, що пішов служити. Але зараз вже скільки часу нічого про нього не відомо. Влітку 2022 року він планував приїхати у відпустку додому. Але почалась війна…

9 березня 2022 року Леонід востаннє спілкувався із рідними. З того дня запанувала тиша. Наприкінці червня 2022 року після обміну полоненими раптом зателефонував хлопчина і сказав, що він бачив один раз Льоню у Оленівці.

На початку листопада 2022 року ще один строковик сказав, що бачив Льоню. Потім ще один і ще один… А в лютому 2023 з’явилось відео із Леонідом. 6 червня 2023 року після останнього обміну вийшов полонений, який перебував разом з Леонідом в одному бараці. Він трохи втішив рідних, сказавши про свого побратима: «Це такий позитивчик! Коли повернеться, передавайте вітання від мене!»

Дідусь дуже пишається своїм онуком і чекає його повернення. Дідусь впевнений, що онук скоро повернеться, адже вони всією своєю великою сім'єю його дуже чекають.

Звільнений з полону 24.08.2024