Володимир Кудрєтов: «Загинути кожен може, але треба вижити і перемогти!»

Володимир страшенно любить тварин. Працював лікарем ветеринарної медицини у Маріуполі. Опікувався службовими собаками. Після війни він мріє відкрити ветеринарну клініку.

До повномасштбного вторгнення доля звела Володимира Кудрєтова з чудовими людьми. Володимир – з Маріуполя, Олена – з Житомирщини, Ігор – з Польщі їздили Україною з проектом ГО «Рух проти ненависті», що функціонував під патронатом Європейського Союзу.  Проект мав на меті – підвищити  обізнаність  населення в Україні про ненависть: як працює ця емоція і що її спричиняє. Зокрема – наскільки залежним є мислення і як цьому протистояти та залишатися вільною людиною. Олена, Ігор та Володимир познайомилися у Звягелі (Новгород-Волинський), де була організована зустріч із громадою. Володимир тоді прийшов у формі. Після спілкування один учень початкової школи подарував йому малюнок. Володя був щиро зворушений, у його очах з’явилися сльози. Володимир подякував хлопчикові, його голос тремтів від емоцій. Того дня він вирішив їхати далі із командою ГО «Проти ненависті» у Донецький регіон, де служив з 2014 року.

          Друг з Польщі Ігор згадує, що одного разу вони з Володимиром ночували у готелі «Мир» у Сєвєродонецьку на Луганщині. Ігореві здалося, що десь далеко лунає грім. Натомість Володя відповів, що він тут, щоб заспокоїти бурю. Іноземець Ігор не одразу здогадався, про що йдеться. А йшлося про звуки вибухів з передової. Потім Володимир запропонував спуститися вниз. Перед готелем була дорога та інформаційний знак, посічений кулями. Ігор згадує, що був тоді здивований, як можна жартувати і сміятися, коли неподалік стріляють вороги. Володимир тоді відповів коротко: «Треба жити нормально, відкинути страх і радіти життю. Росіяни хочуть, щоб у нас панував страх. А українці виходять з того, що разом творять життя, що не здається і долає смерть».

Після 24 лютого 2022 року Володимир попросив Олену, щоб вона організувала збір для безпритульних собак, а також - для господарів тварин, бо вони вже собі не могли дати ради – не те, що тваринам. Бо ж від війни потерпають усі. Олена звісно передала Володимирові все, про що той просив і у великій кількості. Він навіть пожартував, що ветлікарню можна відкривати вже.

У квіті 2022 року однією ракетою було вбито майже всіх собак, деякі з них, поранені, - вони повільно помирали. Собаки знаходились у військовій частині. Володимир ними опікувався і їх лікував.

Взагалі Олена каже, що після 24 лютого 2022 року вони з Володимиром щодня листувалися. Потім він зник. З’явився 22 березня і написав, що їх обстріляли і він – поранений, тож навряд чи найближчим часом може лікувати тварин. Володимир отримав контузію, забій голови, зламані праві ребра, пробиту праву легеню і три дірки у тілі від осколків російського залізяччя. «Хірурги попрацювалии чудово. Помирати не збираюся, - писав він Олені, - але за день трапляється по 10-15 авіанальотіві лікуватися за таких обставин - непросто. Окупанти розбомбили лікарню і пологовий – разом з людьми. Від Маріуполя майже нічого не лишилось». Олена, як волонтер, мала можливість вивезти пораненого Володимира з Маріуполя у більш безпечне місце. Але він  чемно подякував і відмовився: «Хочу бути зі «своїми» до кінця». І додав, що забрати його не так просто. Володимир взагалі сам себе вилікував. Олені зізнався, що понад усе боїться померти, «як баран, у полоні». Володимир писав, що «психологічно стомився бачити навколо шматки людських тіл – такого звірства у 2014-15 роках не було».

21 червня 2022 року Володимир зателефонував Олені з полону:

• Мене скоро звільнять.
• Володю, як ти? – схвильовано поцікавилась подруга, яка і сама є дружиною військового.
• Нижче середнього, але тримаюсь, - відповів Володимир.

За два тижні в Оленівці окупанти вчинили страшний теракт. Але, на щастя, Володимир вцілів.

Восени 2022 року його перевели до Росії.

Друзі кажуть, що Володимир Кудрєтов - занадто спокійний і скромний. Про минуле або загалом про себе не хотів говорити. Його цивільна дружина Оксана згадує, що Володя мало розповідав про своє дитинство. Було видно, що це болить навіть через багато років. Родину депортували з Полісся на “поднятие целины” до Казахстану. Він народився у Кустанайському районі в селещі Зарічний. Виховувала Вову бабуся, якої вже нема, але яка замінила йому батьків. У Казахстані Володимир закінчив школу і вивчився на ветеринара.  Коли не стало бабусі він, як всі молоді люди почав шукати своє місце під сонцем. Повернувся в Україну, потім працював за кордоном. 2014 року повернувся в Україну і став на її захист. Де тільки не служив і не бував. Ніколи не відсиджувався в безпечному місті. Потім перейшов служити до в/ч 3057 у Маріуполі.

Оксана познайомилася з Володимиром 2019 року, коли в кожного з них позаду були шлюб і донька. Оксана пише: «Якщо б мені хтось сказав, що  зустріну свою долю у Фейсбуці, то ніколи не повірила б. Але це, мабуть, дійсно доля. Ми планували майбутнє. Мріяли про власний будинок з великою територією, щоб після закінчення контракту чоловік міг відкрити власну практику та заснувати зооготель. Ми все робили разом. Навіть автівку ремонтували разом».

Володимир – фанат офроуду. Це - вид активного відпочинку або спорту, пов'язаний з їздою на автомобілях дорогами без покриття або піщаними, гравійними, засніженими, кам'янистими та іншими - з природним покриттям. Офроуд включає в себе як дозвілля на оригінальних, не змінених повнопривідних автомобілях, так і змагання на власноруч складених позашляховиках. Тільки спадала можливість - Володимир з Оксаною  обов’язково рушали. Він цьому радів, як мала дитина.

Востаннє Оксана бачила чоловіка 4 березня 2022 року. Він на хвилинку забіг додому. Потім - жодного зв’язку. Донька, Оксана та її мама весь час просиділи у підвалі. 5 квітня ми ризикнули вийти з міста з групою сусідів. Пощастило. Дісталися Нікольського та знайшли інтернет. Володимир на той час уже перебував в Азовсталі і там ще був зв’язок. Оксана згадує, що тоді вони з Володимиром листувалися майже цілодобово. А потім, з 8 на 9 травня, на Азовсталь скинули щось дуже важке і зв’язок перервався. «В останній нашій пересипці він зі мною прощався. Я щодня телефонувала на вимкнений номер», - згадує Оксана. 14 серпня 2022 року жінка запам’ятає на все життя – її коханий Володя зателефонував і повідомив, що він – живий і перебуває в Оленівці.

          Володимир казав, що якби росіяни не кидали бомби-ракети, то він би пройшов війну без жодної подряпини. Понад усе, він хотів бути корисним.

Володимир ще з «Азовсталі» мріє про борщ, смажену картопельку і хліб. Хліба він з побратимами не бачив два місяці. Про це Володимир написав подрузі Олені 1-го травня 2022 року. Володимир думав, що він вийде з Азовсталі на волю. З 8 травня 2022 року зв’язку з Володимиром не було.

Президент Зеленський нагородив Володимира Кудрєтова медаллю «За військову службу Україні».

          Друг Ігор з Польщі згадує, що Володимира часто нагороджували, але він не любив цим хизуватись. Вони вдвох говорили про життя і риболовлю. Ігор називає Володимира реалістом, чуйним чоловіком, який допомогає і собакам, і іншим людям. І безперечно, Володимир Кудрєтов - стовідсотковий патріот, який роками долав страх на фронті.