З приходом дитини у світ, життя жінки наповнювалося радістю, турботою і любов”ю. Вона спостерігала як її дитина виростає, стає сильною та розумною, із зіркою в очах та мрією в серці. Серця матері та дитини назавжди сплетені невидимою ниткою любові, яке ніщо не може розірвати.
Але, одного трагічного дня прийшла страшна звістка. Мати почула про смерть своєї дитини. Мов крижаний ніж пронзив її серце. Страшна біль і сум огорнули все тіло, викликаючи нестримні сльози. Ніхто не відчуває болю так, як мати.
Для неї час зупинився в той момент, коли вона дізналася про смерть дитини. Вона не могла повірити, що світ, який вона знала, тепер вже назавжди змінився. Здається, її серце зупинилося, і важка туга заповнила кожен куточок її душі.
Сильне бажання побачити сина хоча б ще раз, обняти його та почути його голос, стало непереборною мукою. Кожен день жінка зустрічає світ зі слізьми в очах і болем у серці. Вона знає, що ніщо не зможе повернути її дитя, і ця думка робить біль ще більш нестерпним.
Вона проводить дні й ночі, думаючи про свого сина, згадуючи кожну мить, яку вони разом прожили. Його запах досі відчувається на його одязі. Мов дорогоцінний скарб, вона зберігає кожну іграшку, речі та листи, які колись були з ним пов'язан. Її спогади переплітаються зі сльозами, її душа в жалю, але потрібно продовжувати жити. Потрібно зібрати рештки своєї сили і жити! Але як? Як цю біль витримати? Як жити, коли твоє дитя ніколи не відкриє очі, ніколи більше не промовить МАМО?
Жінка втратила найбільше, що мала в цьому світі. Її серце зламане, але воно продовжє битися з пам'яттю про її сина, який назавжди залишиться в її серці. Біль ніколи не мине, але вона має знайти сили, щоб витримати це і зберегти пам”ять про сина у спогадах на все життя.